Історія про незламну Садибу Мурашко

Історії деяких будинків у Києві схожі на драматичний, гостросюжетний трилер. У них є місце і щасливим подіям, і трагічним, і героїзму, і злочинам. Такою є історія Садиби Мурашко, що знаходиться на вулиці Мала Житомирська, 14-а, б.

У XIX столітті ця ділянка землі належала подружжю Бровінських. У 1858 році був збудований одноповерховий будинок, поряд був розбитий садок, а у центрі двору стояла криниця.

Наступним власником садиби у 1872 році став Петро Григорович-Барський. Це прізвище було відоме у місті. Сам Петро був власником типографії та великого канцелярського магазину. Василь Григорович-Барський був відомими мандрівником, що провів у подорожах 24 роки. Його брат Іван прославився завдяки своєму архітектурному таланту.

У 1875 році новий власник садиби на Малій Житомирській замовив 2-поверхову прибудову до будинку. У 1894 році, коли Петро був важко хворим, його сини продали маєток.

Її придбав Олександр Мурашко у 1985 році. А вже через декілька років його прийомний син Олександр Олександрович Мурашко влаштував там свою майстерню. Саме на Малій Житомирській була створена його відома картина «Карусель».

У 1905 році сталася пожежа, але садибу перебудували, відновили, вона стала зручнішою та більшою. Сам маєток мав один поверх. Спершу всередині було анфіладне планування, пізніше – коридорне. Прибутковий будинок, збудований у 1898 році Миколою Вишневським, був триповерховим, має напівпідвал та мезонін. Там були три семикімнатні та стільки ж трикімнатних квартир. На межі садиби знаходиться ще 2-поверховий флігель.

Після смерті Олександра Мурашко, спадкоємцем нерухомості в центрі Києва став його син-художник. У 1914 році він продав садибу Костянтину Котляревському, а сам переїхав на Багговутівську вулицю.

Через декілька років всі будівлі старовинної садиби були націоналізовані більшовиками та перетворені у комунальні квартири. У 30-х роках XX століття в будівлі працював будинок культури для сліпих.

У 1982 році Садибу внесли до переліку пам’яток історії та архітектури. Але це рішення мало що змінило в житті мешканців дому. Будівля потребувала капітального ремонту, поступово ставала аварійною.

Всередині 90-х років місцева влада прийняла рішення все ж реконструювати всі будинки, що входять до складу Садиби. Мешканців тоді ще комунальних квартир поступово відселяли. Майже всі квартири були звільнені, крім однієї. Олександр Глухов з родиною жив у будинку 12А, відмовившись переїздити у запропоноване нове житло на Троєщині. Він через суд домігся офіційного права мешкати в своїй домівці. Інші квартири віддали як службові двірникам.

Але ремонтом міська влада не займалась. Ба більше, у часи Леоніда Черновецького всі будівлі були продані у приватну власність. Звісно, з порушеннями законів. Однак, кого це хвилювало у 2008 році?

Новим власником стала компанія ТОВ «Пантеон-Інвест». Згідно з договором, товариство повинне було укласти охоронний договір на утримання пам’яток. Тим не менше, цього не відбулось. У 2010 році нові власники прийшли до садиби. Охорона, більше схожа на організоване злочинне угрупування, зайняла приміщення на першому поверсі. Родини двірників, що тримали там квартири, примусово виселили. Єдиним мешканцем садиби лишився Олександр Глухов.

В нього почалися важкі часи. Будинок був аварійним, на поверсі чергували охоронці, більше сході на бандитів. Вони відкрито погрожували Глухову. Будівлю було відключено від опалення, часто пропадала електрика та водопостачання, у квартирах були вибиті шибки, протікав дах. Садиба Мурашко була закинутою. Лише Олександр Глухов прикладав титанічні зусилля, щоб підтримувати хоча б мінімальний порядок в домі.

Коли він найняв майстрів, щоб полагодити дах, охорона їх не пустила. Глухов доводив злочинність дій «Пантеон-інвест» у судах. Було проведено понад 40 засідань. Під тиском небайдужих киян прокуратура подала позов проти компанії і Садиба врешті-решт повернулася у власність міста. У 2015 році, згідно з рішенням Верховного суду, Садиба Мурашка перейшла у розпорядження Департаменту культури КМДА.

Водночас будинки повільно руйнувались. Там часто мешкали безхатьки, деякі з ним розводили прямо всередині багаття, щоб зігрітись, ламали меблі, двері.

Наприкінці 2016 року офіційно розпочалися протиаварійні та реставраційні роботи. Автором проєкту став Юрій Лосицький. Він відомий відбудовою Михайлівського Золотоверхого. Проте роботи рухаються дуже повільними темпами. На території Садиби ліквідували звалище побутового та будівельного сміття, підвищили міцність стін, демонтували залишки дерев’яного перекриття та замінили його на збірно-монолітні.

З початку 2018 року роботи зупинились. Через те, що там мешкає родина Олександра Глухова не можна ставити будівельний кран.

Ось така трохи печальна, але ще не закінчена історія унікальної Садиби в центрі Києва. Унікальної не лише через іменитих мешканців, але й тому, що збереглися всі будівлі маєтку. А це велика рідкість. Можливо, колись Садиба Мурашко займе чільне місце в історії Києва, а поки що залишається лише сподіватися на краще.

Автор: Марина Пєтушкова

Фото: Роман Пєтушков

Для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора