Затопленi села. Як під Києвом було створене штучне море

На півночі від Києва розкинулось велике водосховище – Київське море. Створене штучно, має площу 922 квадратних кілометри. Це досить унікальне місце з власною екосистемою.

Яке воно, Київське море?

Водосховище було створене у 1964 році, і про історію його виникнення поговоримо трохи далі. Водойма має 110 км в довжину і 12 км в ширину. На півночі воно простягається до кордону з Білоруссю.

У водойму впадають річки Дніпро, Прип’ять, Тетерів, Уж, Ірпінь. Біля греблі море досить глибоке – до 15 метрів. Однак середня глибина складає 4 метри.
Варто зазначити, що рівень води не постійний, він міняється протягом року. З січня до середини березня – знижується. Пізніше, внаслідок танення снігів – зростає. З травня і до середини осені водойма стає біль мілкою. А з початком осінніх злив рівень води зростає.

Київське море це популярне місце для відпочинку та риболовлі. В глибинах водойми живуть плотва, ліщ, густера, окунь, линь, щука, карась тощо.
На берегах ростуть соснові та змішані ліси. Там знаходиться багато дитячих лагерів та баз відпочинку.

Створення Київського моря

Ідея створити каскад водосховищ і ГЕС на Дніпрі виникла в 1948 році. В Радянському Союзі любили такі масштабні проекти, тож з реалізацією не забарились. У 1959 році вже були збудовані водосховища у Каховці та Кременчуці, настала черга Києва.
В районі Вишгорода у 1959 році почалось будівництво дамби.

Поки тривали будівельні роботи, Дніпро пустили по обвідному річищу. Однак під час будівництва, було затоплено 52 села. Це були старовинні населені пункти. Люди мали господарство, худобу, городи, садки, на кладовищах лежали їх діди та прадіди, стояли величні церкви. Навколо були заливні луги з родючою землею.

Серед переселених сіл було Сваром’є. Там було 44 хати. Всіх мешканців переселили в село Нові Петрівці. В селі Бірки перед затопленням викопували могили на кладовищі. Людям запропонували перепоховати своїх рідних. Всіх інших покійників поховали у братській могилі. Мешканці села Чернин теж були переселені. У селі Сорокошиці військові перевозили хати на колодах. Майже всі вони збереглись, переселенці оселились в селі Тужар. Таких історій було сотні-тисячі. Люди покидали насиджені місця, залишали свої хати, покидали все та починали нове життя.

Були затоплені не лише села, але й ліси, поля.

З 1959-го по 1964 рік десятки тисяч робітників з залученням потужної техніки будували гігантську водойму загальною площею до 1000 квадратних кілометрів. Протяжність водосховища повинна була скласти до 100 км, максимальна ширина – близько 14 кілометрів, а глибина – 15-18 метрів.

 

Обсяги робіт вражають: було вилучено майже 16 мільйонів кубометрів ґрунту, використано більше півмільйона кубометрів високоякісного бетону.

До комплексу будівель ГЕС входить: безпосередньо будівля ГЕС, бетонна водозливна дамба з 20 водозливами, суднохідний шлюз, земляні дамби, будівлі гідроакумулюючої станції з верхньою водоймою.

10 вересня 1964 року теплохід «Тарас Шевченко» одним з перших пройшов по новому судохідному шлюзу Київської ГЕС.

Київське водосховище сьогодні надзвичайно популярне. Там проводять фестивалі, парусну регату, знімають кліпи та фільми, знімають фотосесії.

 

Проте воно таїть в собі небезпеку. На цій місцевості в часи Другої світової війни проводились жорстокі бої. На дні водойми лежить багато снарядів та бомб, що не розірвались.

Після аварії на ЧАЕС Київське море мимоволі стало буферною зоною між річками Прип’яттю і Дніпром. Так на його дні зібралося багато радіоактивного цезію і стронцію. Радіація нікуди не зникла – просто дрімає в мулі.

Як стверджують вчені, з 1986 року в каскад дніпровських водосховищ надійшло 5 тисяч Кюрі (Кі) цезію-137, 2 тисячі – стронцію-90 і близько 50 Кі плутонію-239.

Тим не менш, Київське море – важлива частина екосистеми цього регіону.