Володимр Горовіц. “Король піаністів” із Києва

Володимир Горовіц. Видатний піаніст, один із найкращих у XX столітті. Репортери називали його «найнепередбачуванішим піаністом сучасності», «електричним зарядом в 6000 вольтів», «королем піаністів всіх часів». У світовій музичній енциклопедії він представлений, як американський піаніст. Проте, це зовсім не так.

Володимир Горовіц народився 1 жовтня 1903 року. Згідно з місцем народження існує деяка неточність: Київ або Бердичів. Проте, хоч би що там було, дитинство юнака пройшло саме в Києві. Родина була заможна. Батько володів фірмою, що займалась продажем електрообладнання. Мама була у свій час ученицею Київського музичного училища, і саме вона дала сину перші уроки. В родині були ще діти. Брати Яків, Григорій та сестра Регіна теж зв’язали своє життя з музикою.

У 1912 році, юнак почав займатись в Київській консерваторії у Сергія Тарновського та Фелікса Блюменфільда. Володимиру тоді було 9 років. Виявилось, що у хлопця неабиякий музичний талант. У віці 10 років він знав напам’ять всі твори Вагнера.

А потім настав 1917 рік. Родина втратила майже весь свій статок, включно з фортепіано. Володимир продовжував навчання, і в 1920 році закінчив консерваторію. Перший концерт він дав у Харкові у 1920 році. Проте перший документально зафіксований – у Києві в 1921 році. І це був лише початок блискучої кар’єри. Кожен виступ Володимира Горовіца починаючи з того грудня 1921 року і до 21 липня 1987 року супроводжувався гучними оваціями глядачів. До 1925 року піаніст виступав лише на території Радянського Союзу. І це була важка праця. Наприклад, під час туру в листопаді 1924– січні 1925 він виконав 150 композицій у 20 концертах.

Горовіц 1925 рік став вирішальним у житті Горовіца. Юнак отримав можливість поїхати у Германію на навчання. Він використав цей шанс. І вже не повернувся назад. До речі, вельми незвичайно починалась його кар’єра у Європі. В Германії, коли ще Володимир був нікому не відомим, йому запропонували замінити у концерті жінку-соліста, якій раптово стало зле. Це відбулось за дві години до виступу. Горовіц погодився. І без репетицій сів за інструмент. Від нього не очікували нічого видатного. Проте публіка аплодувала стоячи невідомому музиканту. Він почав багато гастролювати і підкорив європейську публіку.

На початку 30-х років чоловік познайомився зі знаменитим італійським диригентом Артуро Тосканіні. Їх спільні виступи користувались великим успіхом. І одного разу диригент запросив свого талановитого колегу на гостину. Там Володимир зустрів свою майбутню дружину, дочку Тосканіні Ванду. В 1934 молоді люди побрались, а ще через рік у них народилась дочка. Володимир і Ванда Горовіц У 1940 році подружжя остаточно переїхало до США. В 1944 році піаніст отримав американське громадянство. Завдяки шлюбу Горовіц увійшов до кола американської аристократії. Він міг дозволити собі майже все. Крім зустрічі з рідними, що залишились в Радянському Союзі.

Їх доля склалась трагічно. Мати померла незадовго після його еміграції на хірургічному столі. Батька відправили в ГУЛАГ як «ворога народу», де він і помер в 1940 році. Брат Яків помер на фронті у грудні 1916 року. Другий брат Григорій в 1930 році був засланий на Соловки на три роки, другий раз заарештований в 1946 році в Таганрозі, помер в 1946 році незадовго після звільнення. А сестра Регіна, яка за словами Горовіца «була ще більш талановитим піаністом» все життя викладала музику в Харківській консерваторії.

А в той час Володимир Горовіц збирав повні зали. В 1943 році він дав благодійний концерт в Карнегі-хол. Всі кошти передавались на потреби військового відомства. Вдалось зібрати рекордну суму в 10 мільйонів 940 тисяч доларів США. У 1953 році піаніст оголосив про припинення концертної діяльності. І до 1965 року тримав паузу. Проте коли було оголошено про тріумфальне повернення маестро, квитки на концерт у «Карнегі-Холл» були продані за 2 години.

За спогадами сучасників, Володимир Горовіц був унікальним піаністом. Він мав феноменальну пам’ять, знав величезну кількість музичних творів. Причому, не боявся робити свої власні, неперевершені інтерпретації. Під час студійних записів він міг грати одну і ту ж річ зовсім по-іншому.

Цікаво склались відносини між Горовіцем та Рахманіновим. Їх поєднувала міцна дружба та взаємний захват. Володимир з дитинства любив твори Сергія Рахманінова. У 1928 році випадково Сергій Васильович почув, як Горовіц виконує його третій концерт. Після цього він виключив твір зі свого репертуару. Вважають, що Володимир це перша людина, що змогла зіграти Рахманінова краще самого Рахманінова. Вони навіть неодноразово виступали разом.

З 1985 року почався останній період виступів піаніста. Після 60-річної перерви він приїхав з концертом до Радянського Союзу. Платівки з його виступом потім ще довго мали попит. Він грав до самої смерті. Літом 1986 року був нагороджений Президентською медаллю свободи.

 

А 5 листопада 1986 року у Горовіца стався серцевий напад в результаті якого він помер. Похований музикант у фамільному склепі свого тестя Артуро Тосканіні в Мілані. Володимир Горовіц отримує Президентську медаль свободи В 1989 році посмертно отримав Національну медаль США в області мистецтв. А в з 1995 року в Києві проводиться Міжнародний конкурс молодих піаністів імені Володимира Горовіца. Музикант введений в Зал слави журналу Gramophone В 1999 році в Києві на вулиці Михайла Коцюбинського, 12 була відкрита меморіальна дошка, а через 17 років вона була знищена вандалами.

Автор: Марина Пєтушкова 

для Київ Інформ