Історія про поляка, який облаштовував кращі будинки Києва

Що об’єднує будинок з химерами, дім Підгорського та маєток Сімхи Лібермана? У них були різні володарі, будували різні архітектори. Але дещо спільне все ж є. Це кахельні печі фірми Йосафата Анджейовського, що були у кожному з цих чудових будинків.

Йосафат Анджейовський – нащадок старовинного шляхетського польського роду. Його батько був учасником польського повстання 1830-1831 років. Тож він виховував сина у справжнім патріотом Речі Посполитою. Хлопець народився 11 листопада 1849 року в Кельце. В 1868 році закінчив гімназію та продовжив навчання в Швейцарії. Там Йосафат вивчав керамічну справу та отримав спеціальність хіміка-технолога.
Свою підприємницьку діяльність почав у Кракові. там юнак відкрив фабрику з виробництва кахелю Проте справжній успіх прийшов до нього в Києві. В 1879 році Анджейовський переїхав у це місто та придбав садибу в колезького реєстратора Каунцова. Згодом на році вулиць Кирилівської та Заводської з’явився глино-випалювальний завод.

Місце було вибране вдало, оскільки ця місцевість була відома своїми глиняними кар’єрами. На першому поверсі підприємства містились малярна, кімнати для сушіння виробів, два приміщення з горнами, де створювались глиняні вироби. Другий поверх займали особливі столи для формування виробів з глини і верстат для подрібнення складових поливи. А приміщення третього поверху були віддані під склад. Крім керамічних товарів, на підприємстві створювали декоративні прикраси з гіпсу та каменю.

На початку 1990-х років завод розширився, з’явились декілька нових майстерень, нові накриття для складу глини, та житловий будинок. “Кахельний завод Й. Анджейовського в Києві” успішно працював протягом сорока років.

Підприємство пройшло шлях від керамічної майстерні до одного із найпотужніших виробництв міста. У найкращі роки там працювало до 80 робітників, що виготовляли кахель на суму понад 60 тисяч рублів. Збереглись данні про умови праці. Наприкінці 1880-х років робочий день тривав 6-7 годин. Розрахунки проводили щосуботи. Майстер з випалювання кахлю отримував 50 рублів на місяць, формувальники кахлю в середньому заробляли 30-40 рублів щомісяця. Візник та сторож отримували платню по 15 рублів на місяць, проте мали при заводі безкоштовні квартири.

Продукцію заводу неодноразово нагороджували медалями та відзнаками на виставках у Львові, Варшаві, Києві, Нижньому Новгороді та Санкт-Петербурзі. Асортимент керамічного заводу був різноманітним, причому там виробляли як серійну продукцію, так і унікальні речі. Використовувалась лише місцева сировина. На виробництві використовувалась ручна праця. Заготовляли вироби взимку, а випалювали влітку. Печі від заводу Анджейовського були дуже популярними в Києві та за його межами.

Проте Йосафат Анджейовський був не лише підприємцем, але і громадським діячем з активною позицією. Він займався справами київської польської громади й благодійництвом. В березні 1898 року він був обраний членом Комітету зі спорудження костьолу Святого Миколая. А в 1881 році власним коштом він відкрив при заводі підпільну польську школу, в 1904 році брав участь в таємній зустрічі польських вчителів. Коли в 1906 році був виданий офіційний дозвіл на діяльність польського товариства “Освіта”, саме Йосафат став його очільником.

В 1912 році підприємець за свою нелегальну діяльність був ув’язнений на два місяці до Лук’янівської в’язниці. В 1914 отримав три роки заслання до Астрахані. Проте це не зменшило його завзяття. В 1917 році чоловік повернувся до Києва, і був обраний президентом Мацієжи шкільної та керівником відділу освіти Польського виконавчого комітету. Результати роботи Анджейовського вражають. За 1917-1918 роки було відкрито 1300 польських шкіл різного ступеня, де мало змогу навчатись 85 тисяч дітей.

Історія заводу закінчилась після приходу до влади більшовиків. Успішне виробництво було націоналізоване, виробничий комплекс став гуртожитком, а обладнання передали до цегельного заводу в Межигір’ї. До речі, саме туди простим робітником пішов працювати Йосафат після того, як польські школи було закрито. Чоловік, який колись володів високотехнологічним обладнанням, тепер лише його обслуговував.

В 1921 році йому вдалось переїхати до Варшави. Там Йосафат виконував обов’язки секретаря Мацыэжи шкільної, був скарбничим та членом правління Варшавського Червоного хреста. Завдяки його старанням, 1400 дітей з Радянського Союзу змогли переїхати до Польщі. Цим Анджейовський займався до самої своєї смерті 3 жовтня 1939 року. Могила знаходиться у Брудні.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

інші статті автора