Родина, що створила музей

У Києві багато музеїв. Проте особливої уваги заслуговує Національний музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенко. У ньому зібрана унікальна коллекція, в якій більш ніж 25 000 експонатів. Там є полотна Рубенса, Веласкеса, Белліні, Йорданса, Строцці. Його особливість в тому, що створений був однією родиною.

Богдан Ханенко походить з давнього козацького роду. Він народився 23 січня (5 лютого)в селі Лотоки на Черніговщині. Родина володіла великим маєтком, подарованим ще гетьманом Розумовським. Хлопця відправили на навчання до Москви. Він закінчив Першу московську гімназію, пізніше – юридичний факультет Московського університета. Отримав призначення до Санкт-Петербургу, де працював суддею.

 

 

 

 

 

 

Варвара Ханенко – це старша дочка відомого українського підприємця і мецената Миколи Терещенко. Вона з`явилась на світ 9 серпня 1852 року в місті Глухів на Чернігівщині. А 1870 році родина Терещенків починає жити в Москві. Цей період тривав 5 років. І в 1875 році Микола Терещенко переїзжджає до Києва де й буде жити до самої смерті. І саме він починає збирати свою коллекцію витворів мистецтва. До речі, в 1898 році на замовлення Миколи Терещенко був побудований будинок з першим в Києві паровим опаленням, водопроводом на ліфтами. Варвара виховувалась в родині, де цінували мистецтво, вміли працювати, не забували про благодійність.

Зустріч Богдана та Варвари відбулась в Санкт-Петербурзі. Їх об’єднало не лише кохання, але й палке захоплення мистецтвом. Подружжя багато мандрувало, вони почали збирати власну колекцію. З кінця 1870-х років Ханенки жили за кордоном. Вони були постійними клієнтами антикрварів в Парижі, Римі, Неаполі, Флоренції, Відні, Берліні, Мюнхені, Мадриді, Варшаві. Пізніше Богдан працював на посаді члена Варшавського окружного судді. Проте пошук нових експонатів для мистецького зібрання не припинявся.
При цьому коллекціонери були щиро переконані в тому, що подарують свою колекцію країні. “Мати, скажімо, картину Тиціана чи грецький мармур V століття і не показувати ці речі – те саме, що привласнити собі одному неопубліковані твори Пушкіна, Гете чи Шекспіра. Витвори геніїв не повинні належати лише своїм володарям” – переконував Богдан Іванович.

На початку 1880-х років Микола Терещенко подарував дочці ділянку землі в Києві. Там було вирішено побудувати галерею. В 1887 році за адресою вул. Терещенківська, 15 з`явився маєток. Його спроектували архітектори Мельцер та Марконі. Він був виконаний в стилі ренессансного палаца з ліпним родовим гербом Ханенко на фасаді другого поверха. Всередині будинок був спроектований як ряд залів з окремими етностилістичиними інтер`єрами. На той час в коллекції подружжя було 1200 художніх витворів, а в бібліотеці – більш ніж 3000 книжок.

Завдяки виставкам в Петербурзі, каталогам, відгукам в прессі, колекція подружжя Ханенко стала широко відомою в світі. В 1910 році Богдана Івановича вибрали почесним членом Академії мистецтв в Санкт-Петербурзі.

Здавалось, мрія Богдана та Варвари про створення великого музею здійсниться. Проте коррективи внесла перша світова війна. Побоюючись окупації міста німецькими військами, Ханенко перевозить частину зібрання в Москву на зберігання в Історичний музей.

В 12917 році Богдан Іванович помер. Згідно його заповіту, колекція зарубіжного мистецтва дарувалась Києву. Причому Варвара повинна була залишитись розпорядницею колекції і підготувати її до експонування в міському музеї.

Після смерті чоловіка Варвара почала ще більш наполегливо готувати експозицію разом з директором музею В. Лукомським. Одного разу до неї прийшли з німецького окупаційного командування з пропозицією перевезти всі художні цінності до Германії, вдова категорично відмовилась. Щоб зберегти колекцію, 15 лютого 1918 року вона направила заяву в новостворену українську Академію Наук з проханням прийняти в дар будівлю музею та всі експонати.

Настали буремні часи як для Києва в цілому, так і для Варвари Ханенко. Її матеріальне положення різко погіршилось. В 1919 році після приходу радянської влади, колекція була націоналізована.

Коли Київ захопили денікінці, музей повернувся в розпорядження вдови. Але держава більше його не фінансувала. Приміщення не опалювалось. Воно було то казармою, то військовим штабом. Родичі та друзі Варвари Ханенко емігрували закордон. З нею залишилась лише сестра Ольга та прислуга.

Нарешті 28 лютого 1921 року Академія наук взяла музей під свою опіку. Останні роки життя Варвари Миколаївни були важкими. Приміщення музею з тильної сторони має три поверхи. Останній – це низька мансарда. Саме там жила під час радянської влади колишня володарка будинку з сестрою та служницею. Пізніше їх позбавили і цього притулку. Останні дні жінка доживала хвора, голодна, всіма забута у служниці. Вона померла в квітні 1922 року.

Її поховали поряд з чоловіком на території Видубицького монастиря. Довгий час над могилами стояв простий дерев`яний хрест з написом “Ханенкам від Дусі”. Його поставила саме та служниця, яка провела з Варварою Миколаївною останні найважчі роки.

Під час другої світової війни було вивезено до Німеччини близько 360 картин, дев`ять скульптур та 20 690 гравюр. Після війни колекція поповнювалась, деякі екпонати вдалось повернути.

В 2011 році указом В. Януковича музей отримав статус національного.

Відвідати Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенко можна з середи до неділі. Час роботи: 10.30-17.30

 

Автор: Марина Пєтушкова 

для Київ Інформ