Легенда українського футболу. Присвячується пам`яті Валерія Лобановського

Валерій Лобановський. Це ім`я відоме навіть людям, далеким від світу футболу. Він входить до першої десятки рейтингу найкращих футбольних тренерів всіх часів та народів. І саме 13 травня 18 років назад він помер.

Згадаємо, яким був життєвий шлях цієї легендарної людини.

Валерій народився в Києві 6 січня 1939 року. Родина була проста, батько працював на заводі, мама – домогосподарка. Під час війни Лобановські не залишали місто.

Юнак пішов у школу №319. Тепер і навчальний заклад, і вулиця, де він знаходиться, названі іменем Валерія Лобановського. У 13 років хлопиць захопився футболом. У 16 років він вже тренувався у футбольній молодіжній школі, після випуску з якої потрапив до команди «Динамо».

Продовжити освіту Валерій вирішив у КПІ, куди успішно вступив у 1956 році. Навчання затягнулося на довгі 8 років. Так і не закінчивши університет, Лобановський у 1964 році забрав документи.

Однак за цей час він встиг вийти з лави запасних. У 1959 році – вперше вийшов на поле. Це був чемпіонат СРСР, матч з московським ЦСК. А у 1960 році Валерій став членом основного складу команди.

Тренування займали багато часу, враховуючи наскільки ґрунтовно та самовіддано юнак до них ставився. Він невтомно відпрацьовував кожен удар, м`яч ніби був продовженням його ноги. Це давало свої плоди.

Кар`єра гравця блискавично розвивалась. У тому ж 1960 році він став кращим бомбардиром команди, з результатом 13 голів за сезон. Наступного 1961 року «Динамо» став чемпіоном, а Лобановський  забив 10 голів.

У 1964 році в команди змінився тренер. Валерій, що з будь-якого приводу мав власну думку, та не боявся її відстоювати, не спрацювався з Віктором Масловим. Тож він покинув і «Динамо», і КПІ, і, зрештою Київ.

Почався одеський період життя Валерія Лобановського. Він вступив до Одеського політехнічного інституту. Два роки провів у складі команди «Чорноморець». При чому, там теж показав себе з кращого боку.  Потім був «Шахтар», де Валерій навіть недовго пробув капітаном команди.

Загалом за свою кар’єру ігрока в футбол Лобановський приймав участь у 253 матчах, на його рахунку 71 гол.

Але чоловік не збирався відмовлятись від футболу. Вже через рік він став тренером дніпропетровського «Дніпра». Лобановському знадобилось три роки, щоб вивести команду у Вищу Лігу.

Щербицький особисто запросив талановитого тренера очолити київське «Динамо».

У 1974 році команда була гідним конкурентам найсильнішим європейським командам. У списку 33 найкращих футболістів СРСР було 8 динамовців. Більше того, Лобановський почав працювати з Анатолієм Зеленцовим. Це науковець з Київського інституту фізкультури. При плануванні тренувань використовувалось математичне моделювання фізичних навантажень на гравців.

У 1975 році «Динамо» здобуло європейське визнання: Кубок кубків, і Суперкубок УЄФА. У новій редакції «списку 33» було вже 12 вихованців Лобановського.

Тричі Валерія запрошували тренувати збірну СРСР. На Олімпійських іграх 1976 року футбольна команда завоювала бронзу. На чемпіонаті світу у 1986 році збірна СРСР пройшла до 1/8 фіналу. А ось у 1988 – стала віце-чемпіоном Європи. Того року Валерій Лобановський майже повністю укомплектував команду збірної своїми динамівцями. Був популярним жарт: «Збірна СРСР – це київське «Динамо» ослаблене гравцями інших клубів»

У 90-х роках Валерій Васильович вирішив покинути тренерську роботу в СРСР. Йому одразу ж прийшло багато запрошень на тренерську роботу. Серед них були мадридський «Реал» та збірна Англії.

Однак Лобановський прийняв запрошення від ОАЕ. Він вивів команду на 4 місце в Кубку Азії. Але у роботу тренера почав втручатись один з шейхів, голова ФФ ОАЕ. Валерій покинув Емірати. Пізніше той шейх прислав йому офіційний лист з вибаченнями. Далі була робота в Кувейті. Під керівництвом Лобановського кувейтці вперше в своїй історії завоювали бронзу. Але на заваді стала війна, тож Валерій Васильович повернувся на батьківщину.

Він знову очолив «Динамо» у 1997 році. В історії команди почався другий зоряний час. Тоді клуб був відсторонений від участі в європейських кубках через корупційний скандал. Досвідчений тренер взявся до справи. Команда повернулась до еліти європейського футболу.

В складі команди були Сергій Ребров, Олександр Головко, Владислав Голощук, Андрій Шевченко, Віталій Косовський. Саме цей склад був основою збірної України.

Так у 1999 році «Динамо» досяг півфіналу Ліги чемпіонів, поступившись мюнхенській «Баварії». А у Чемпіонаті світу 2002 року українці вийшли у плей-офф відбіркового кола.

У тому ж 2002 році в європейському турнірі Лобановський виграв у Києві свій останній матч проти португальців.

7 травня прямо на матчі «Динамо-Металург» тренеру стало погано. Його госпіталізували з діагнозом «інсульт».

Серце Валерія Лобановського зупинилось 13 травня о 20:35.

Через два дні відбувся фінал європейської Ліги чемпіонів. Матч почався з хвилини мовчання в знак поваги до легендарного тренера.

Могила Валерія Васильовича знаходиться на Байковому кладовища, а біля стадіону «Динамо» стоїть його пам`ятник.

Досягнення Валерія Лобановського

Як футболіст: Чемпіон СРСР (1961) і володар Кубку СРСР (1964).

Як тренер:

Чемпіон СРСР 8 разів: 1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990

Володар Кубку СРСР 6 разів: 1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990

Чемпіон України 5 разів: 1997, 1998, 1999, 2000, 2001

Володар Кубку України 3 рази: 1998, 1999, 2000

Фіналіст чемпіонату Європи 1988 року

Бронзовий призер Олімпійських ігор: 1976

Володар Кубка володарів кубка 2 рази: 1975, 1986

Володар Суперкубка Європи: 1975

У 2018 році було зняте документальне кіно про життя Валерія Васильовича.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

інші статті автора