Історія родинного маєтку Тарновських на Золотоворітській

Золотоворітська – це одна із найстаріших вулиць Києва. Вона невелика, тягнеться від вулиці Ярославів Вал до Рейтарської. Але майже кожен будинок на ній зберігає свої цікаві історії. Будинки під номером 2 та 2а – не виключення.

У 1870 році садибу на місці, де нині стоять будинки 2 та 2а, придбав Яків Тарновський. А вже наступного року він подав прохання до міської влади звести на ділянці двоповерховий будинок з каменю, флігель та необхідні служби. Чоловік планував створити для своєї родини затишне, зручне та відповідне статусу житло.

Ким же був цей Яків Тарновський? Говорячи сучасною мовою – вельми впливовим бізнесменом. Тарновський був членом засновником Київського комерційного банку, засновником Товариства взаємного страхування від вогню майна землевласників у трьох губерніях. Крім того, він займався однією з найприбутковіших справ того часу – цукром, а саме був головою у товаристві Юзефівсько-Миколаївського цукрового заводу. До кінця свого життя займав посаду почесного мирового судді Київської губернії.

За життя Яків Васильович мав репутацію досить обережного у фінансовому плані чоловіка, навіть скнари. Тим не менш, він активно займався благодійністю. Зокрема, надав 10 000 рублів на будівництво Бактеріологічного інституту в Києві, київського міського музею.

Яким же був дім такої впливової та заможної людини? Згідно з даними, які Тарновський подав до міської управи в 1885 році, садиба мала площу 1182 кв. сажені (0,52 га). Господарський будинок мав два поверхи. Його, до речі, проектував О. Беретті. На першому поверсі було 7 кімнат, на другому – 9. В домі мешкала лише родина Якова Васильовича.

Зокрема, будинок на Золотоворітській, 2 був певним мистецьким центром. Там гостювали Прахови, частим гостем у Тарновських був Михайло Врубель. Він навіть захопився на деяких час молодшою дочкою Якова Васильовича Ольгою.

Деякий час в тому домі мешкала сестра господаря Надія Тарновська. Вона відома тим, що у 1845 році хрестила дитину разом з Тарасом Шевченком. Останній навіть присвятив своїй кумі вірші.

“Н.Т (Великомученице кумо! )

Великомученице кумо! 
Дурна єси та нерозумна! 
В раю веселому зросла, 
Рожевим цвітом процвіла 
І раю красного не зріла, 
Не бачила, бо не хотіла 
Поглянути на божий день, 
На ясний світ животворящий! 
Сліпа була єси, незряща, 
Недвига серцем; спала день 
І спала ніч. А кругом тебе 
Творилося, росло, цвіло, 
І процвітало, і на небо 
Хвалу творителю несло. 
А ти, кумасю, спала, спала, 
Пишалася, та дівувала, 
Та ждала, ждала жениха, 
Та ціломудріє хранила, 
Та страх боялася гріха 
Прелюбодійного. А сила 
Сатурновя іде та йде, 
І гріх той праведний плете, 
У сиві коси заплітай, 
А ти ніби недобачаєш: 
Дівуєш, молишся, та спиш, 
Та матір божію гнівиш 
Своїм смиренієм лукавим. 
Прокинься, кумо, пробудись 
Та кругом себе подивись, 
Начхай на ту дівочу славу 
Та щирим серцем, нелукаво 
Хоть раз, сердего, соблуди.

2 декабря [1860, 
С.-Петербург]

Якову Володимировичу певним чином пощастило. Він прожив у своїй садибі до самої смерті у 1913 році. Похований був на Аскольдовій могилі. Дружина Берта пережила чоловіка на 4 роки, похована поряд.

Власником дому став син Яків Якович Тарновський. Однак, після більшовицької окупації, йому не могли дозволити мешкати в такому розкішному будинку. Тож деякий час він займав лише перший поверх, а другий був реквізований під потреби нової влади. Там знаходилось Продовольче бюро Південно-Західної залізниці.

Однак родина емігрувала у 1918 році. Тож дім націоналізували. І у 1925 в маєтку розмістились комендатура міста та Окрвіськкомат. У 1927 в домі була розквартирована 46 стрілецька дивізія.

Нова епоха в історії садиби на Золотоворітській 2 почалась у 1930 році. Тоді маєток повністю перебудували. Проектом нового житлового будинку для вищого командного складу керували архітектори Йосип Каракіс та Анатолій Добровольський.

До сьогодні дім зберігся, лише був дещо змінений. А саме з`явився 5-й поверх, була змінена кольорова гамма.

Нині будинок на Золотоворітський є просто багатоквартирним жилим, а під номером 2а знаходиться посольство Панами.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора