Резиденція митрополитів: палац церковної еліти дореволюційної епохи

Скандали за участю священнослужителів стали буденністю. Як і фото їхніх дорогих автівок, кортежей, коштовних годинників. Тим цікавіше дізнатись про побут київських митрополитів, які керували церквою 100, 200, 300 років назад.

Це цілком можливо. Адже в заповіднику «Софія Київська» зберігся Будинок Митрополита, що був офіційною резиденцією церковних очільників.

Будинок моє два поверхи, мансарду та підвал. За сучасними мірками, він не надто розкішний, навіть стриманий. Але повернімося у часі на декілька століть назад, у 1722 рік. Саме тоді почалась історія митрополичого дому.

Тоді Архієпископом Київським та Галицьким був Варлаам Вонатович. Він займав цю посаду лише 8 років. Вже у 1730 розі в Петербурзі на суді Таємної канцелярії його позбавили сану. Офіційною причиною було те, що Варлаам не служив молебень в один із святкових днів. Проте, вірогідніше причиною стали внутрішньо церковні інтриги.

Тим не менш, за час свого правління Варлаам наказав побудувати резиденцію архієпископа. Роботи почались у 1730-му році. Перший будинок мав один поверх з глибоким підвалом. На жаль, ім’я архітектора невідоме.

Згодом митрополитом став Рафаїл Заборовський. Він був надзвичайно освіченою людиною, цікавився мистецтвом, фінансував церковні школи. Саме Заборовський запросив до Києва з Петербурга архітектора Йогана Шеделя.

Той створив у місті багато знакових будівель, серед них дзвіниця Києво-Печерської Лаври, Кловський палац, брама Заборовського. Саме Шедель дещо перебудував резиденцію, додав до неї другий поверх та високий дах. На другий поверх можна було дістатись двома сходами – внутрішніми та зовнішніми гвинтовими. Роботи закінчились у 1735 році. Парадний вхід був зі сторони брами.

Але це ще був далеко не кінець. У 1748 році Митрополитом в Києві був призначений Тимофій (Щербацький). Він користувався особливим заступництвом імператриці Єлизавети Петрівни. Власне, її указом він і був призначений на цю посаду. Митрополит Тимофій велику увагу приділяв якості освіти у духовній академії, він ввів у список предметів вивчення французької мови.

Він запросив архітектора Семена Антонова прийняти участь у перебудові резиденції митрополитів. Завдяки Антонову у будівлі з’явився мансардний поверх, та два фронтони на повздовжніх фасадах. З південного боку був добудований 2-поверховий корпус. На другому поверсі знаходилась домова Воскресенська церква. Одначе, побачити його не можна, оскільки в 19 столітті цей корпус був розібраний.

Тоді будівля мала два парадні входи. Східний виходив на площу біля Софійського собору. А західний – на митрополиче подвір’я біля брами. Згодом, місто розвивалось, з’являлись нові будинки. І до воріт Заборовського вже не вела пряма дорога від Золотих воріт, як раніше. Згодом браму замурували, а на подвір’ї був розбитий садок.
Софійський монастир було скасовано у 1786 році. Тим не менш, митрополити продовжували мешкати в будинку та підтримувати його належний стан регулярними ремонтами. Відомо, що за митрополита Євгенія Болховітінова, у 1822 році, будівля була дуже занедбаною. Він зайнявся комплексним ремонтом споруди.

Що стосується внутрішнього оздоблення, то зберігся опис, датований серединою 19 століття:
„В доме сем на верхнем этаже десять комнат чистых, раскрашенных, с паркетным полом в шести комнатах; одна комната лакейская, одна передняя, и одна прихожая с парадною лестницею, которая в 1861 году вновь переделана, а в нижнем этаже с правой стороны прихожая, зал, гостиная и спальня, в которых имеет помещение эконом Митрополитанского дома, а с задней стороны две комнаты послушнических, с полатями и перегородками в оных; с левой стороны парадного крыльца, где прежде была кладовая, устроены в 1861 году чистые комнаты, именно: зал, гостиная, прихожая, спальня, для послушников двух с теплыми сенями; под лестницею устроена новая кладовая и вместо бани устроена вновь в том же году Митрополичья кухня о двух комнатах, с новым закрытым входом на верх; под нижним этажом погреб каменный в прежнем виде”.

У другій половині того ж таки 19 століття до резиденції митрополитів приклав руку відомий київський архітектор Володимир Ніколаєв. За його проектом із західного боку був добудований ризаліт з балконом і зовнішніми сходами, що виходили до саду.
Отже, після всіх перебудов Дім митрополита мав форму прямокутника, витягнутий з півночі на південь з двома ризалітами на східному фасаді. Перший поверх має планування класичного дому «на дві половини». Тобто біля входу знаходиться центральний вестибюль, що раніше опалювався трьома камінами. А по обидва боки від вестибюля були розташовані ще декілька кімнат. Під будинком є великий підвал.
На другому поверсі приміщення більш просторі та світлі. В одній з кімнат зберігся розпис стіни, де раніше була при домова церква.

Після більшовицької окупації Києва, Дім митрополита було націоналізовано. На щастя, будівлю не зруйнували. Натомість у ній змінювали одна одну багато організацій. Спершу, з 1918 до 1923 там був Український архітектурний інститут. У 1924 році – Центральний історичний архів. До 1941 була радянська комендатура Києва. Після війни – головна будівля Президії Академії будівництва та архітектури УРСР. За радянських часів у підвалі було облаштоване бомбосховище.

У 1990 році будинок у складі заповідника «Софія Київська» був віднесений до переліку світової спадщини ЮНЕСКО під номером 527.

В період 1988-2007 років відбулась масштабна реставрація будинку. Річ у тому, що за радянських часів будівлю добудовували, змінювали відповідно до потреб організацій, що там знаходились. Дім митрополита мало нагадував вишукану будівлю, якою був на початку XX століття. Автором проекту став архітектор Сергій Юрченко. Його команда поставила собі на меті відновити той, старий, митрополичий дім.

Архітектори намагались повернути кожному приміщенню той зовнішній вигляд, який був на момент їх створення. Було проведено масштабні дослідження. Наприклад, на стінах було нашарування багатьох слоїв фарби. Реставратори намагались дістатись до найнижчого, оригінального шару. Складність полягала в тому, що не було жодних фотографій чи картин, щоб б показували внутрішні інтер’єри будівлі. А зовнішні фотографії датувались радянським періодом. Тож реставратори керувались лише побутовими, господарськими книгами Митрополичої резиденції, переліком майна в історичних документах.

Сьогодні Дім Митрополитів це музей. Для огляду відкрито 7 кімнат, обставлених меблями 19 століття. Уваги заслуговують печі. Ті, що знаходяться на першому поверсі були виготовлені за проектом Віталія Отченашко. Коли реставратори зняли підлогу, вони знайшли уламки від кахлів старовинних печей. За цими уламками команді Віталія Федоровича вдалось відновити зовнішній вигляд старовинних печей. А на другому – збережені автентичні датовані кінцем 19 – початком 20 століття. Сумарна вартість реконструкції склала 15 міліонів доларів.

На другому поверсі та у мансардних приміщеннях зараз регулярно проводяться різноманітні виставки.

Також там відбуваються засідання Священного Синоду Української Православної Церкви. Всупереч традиціям засідання проходять за круглим столом, для того, щоб вшанувати усіх членів Синоду.

Завітати у резиденцію Митрополитів можна під час відвідування заповідника «Софія Київська». Це місце варте уваги.

Автор і фото: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора