Парк “Ермітаж” на Трухановому. Startup продавця раків у XIX сторіччі

Труханів острів це одне з найпопулярніших місць відпочинку в Києві. Досить перейти Пішохідний міст і можна опинитись ніби в іншому світі. Замість стрімких автівок, асфальтових доріг там природа у всій своїй красі. Шумлять дерева, під ногами пересипається пісок, могутній Дніпро тече, як і тисячу років тому. Іноді пропливають човни, у воді відбиваються ліхтарі міста. Тим і манить Труханів – це ніби острів спокою у метушливому мегаполісі.

Так само на Труханів приїздили кияни і сто років тому. Лишень моста не було. Тож дістатись до острова можна було лише на човнах. Підприємливі містяни на організації переправи заробляли вельми непогані статки. І одним з них був Адам Гінтовт.
Чоловік приїхав до Києва у 1870 році. Йому було близько 40 років. Він з родиною мешкав в невеличкій хаті на Трухановому острові. Помітивши, що це місце користується популярністю серед містян, він почав перевозити всіх охочих через Дніпро на човні. Спершу проїзд в обидва кінці вартував 5 копійок. Крім того Гінтовт продавав раків. Коли справи пішли вгору, підприємець взяв у міської влади дозвіл на утримання човникового перевозу та на найм 4 десятин землі на острові.

Адам відкрив невеликий сімейний ресторанчик. Нічого особливого та унікального він не пропонував. В меню були раки, курчата, пиво та горілка. Але незвичним було місцеположення імпровізованого буфету. Ті гульвіси, що не бажали псувати свою репутацію у Києві, сміливо їхали до Гінтовта.

Пройшло декілька років. Адам Гінтовт став заможною людиною. Згодом він розширив свій заклад. На острові відкрив парк «Ермітаж». Це вже була не забігайлівка для сумнівних відвідувачів. В «Ермітажі» було обладнано декілька ресторанів, літній театр та естрада для виступів. Там навіть з’явилась навіть власна електростанція.
В тому парку виступали акробати, співали шансон, грав військовий оркестр. Літом в «Ермітажі» влаштовувались гучні святкування з повною ілюмінацією та салютом. Вхід туди був платний.

Ось опис парку в “Путівнику по Києву” В.Бублика : «Ермітаж на Трухановому острові відвідується менш вибагливою публікою; завдяки розпорядності нового керуючого, парк набув досить пристойного вигляду; труппа, яка грає на сцені, зібрана досить різноманітно та з задовільних сил; у саду непоганий орекстр, буфет, кухня та окремі кабінети. Сполучення з місто підтримують два, для цього навмисне влаштовані, маленькі пароплави. Парк освітлюється електрикою, що надає йому фантастичного вигляду, особливо, якшо споглядати на нього з цього боку Дніпра. Взагалі, адміністрація парку не шкодує коштів, щоб надати публіці задоволення та зручностей».

Змінились і умови переправи. Одного разу на Дніпрі перевернувся переповнений човен. В результаті інциденту загинуло декілька людей. Місцева вдала видала указ, згідно з яким в кожен з човнів повинен був бути укомплектованим командою з двох гребців та кермового. Причому, щодо кількості пасажирів теж були прийняті обмеження.

Гінтовту це не сподобалось. Він знайшов вихід. Обмеження стосувались лише човнів. Тож підприємець винайняв два теплоходи та збільшив плату за проїзд з 5 копійок до 15.
«Ермітаж» не користувався аж таким великим попитом. Поважна публіка, на яку там розраховував власник, з більшою охотою відвідувала парки в Києві. Часто на вечірках в парку було геть катма людей.

Труханів острів набагато більше був до смаку веселим гульвісам, ніж респектабельним багатіям. Але, Гінтовту вдавалось залишатись на плаву та вести справи.
Небезпека чатувала зі сторони місцевої влади. У 1888 році під час переоформлення договору найму, підприємцю поставили жорсткі умови. Ціна виросла до 3 500 рублів на рік. Крім того, Гінтовт повинен був власним коштом укріпити берег та висадити там 3000 дерев.

Чоловік неодноразово просив пом’якшити умови оренди. Він пояснював, що такі вимоги просто знищать його бізнес. Мовляв, сезон триває 4 місяці на рік, і щодень кількість відвідачів не перевищує сотні осіб. Відповіді він не дочекався.
Земля Гінтовта була виставлена на торги. Йому вдалось зберегти свій бізнес та виграти їх. Перемога в бійці не означала перемоги в війні за успіх. Адміністратором «Ермітажу» певний час був син підприємця Цезар. Але він часто обраховував клієнтів. Одна з таких історій навіть потрапила в газети. Тоді Адам Домініканович найняв американця Вольдемара Саламонського. Через півроку виявилось, що у того проблеми з поліцією. Тож згодом нового управителя депортували.

Літо 1896 року стало фатальним для парка «Ермітаж». Адам Гінтовт не зміг оплатити оренду. Тож ще через півроку всі будівлі продали на аукціоні.
Адам Домініканович збанкрутів. Колишній продавець раків, що створив успішний бізнес, доживав свої дні на Нікольській слобідці.

Автор: Марина Пєтушкова

Для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора