Латинський квартал: забута назва київського мікрорайону

В центрі Києва є свій Латинський квартал. Це місцевість, навколо червоного корпусу університету імені Шевченко. Назва виникла по аналогії з паризьким «Латинським кварталом», де мешкали студенти Сорбонни.

І так само, як і у французький столиці, київський Латинський квартал був веселим місцем. Там ніколи не стихав гомін, проводились гучні вечірки, життя нестримно вирувало. Водночас, за стінами будиночків не знаючи втоми навчалися майбутні академіки, вчені, революціонери від науки. Цей район був точним відбитком його мешканців – студентів університету святого Володимира.

Давайте окреслимо межі місцевості. До неї належали середня частина вулиці Льва Толстого, нижня частина Володимирської, Паньківська, Тарасівська, Микільсько-Ботанічна, частково Антоновича, Саксаганського, Жилянська та Назарівська.
Історія Латинського кварталу починається після будівництва головного корпусу Університету святого Володимира. До того, це була околиця міста, малозаселена. Коли після 1842 року університет переїхав з Печерська на Володимирську, навколо почало формуватись професорсько-студентське містечко. Виникали нові вулиці – Тарасівська, Паньківська, Микільсько-Ботанічна, Саксаганського. Вони активно забудовувались.
Мешканці району швидко оцінили, який зиск вони можуть мати з такого сусідства і почали масово здавати в найм студентам кімнати.

В той час в університеті навчались студенти як за свій, так і державним коштом. Бюджетники спершу мешкали на 4-му поверсі університету. А ті студенти, що платили за навчання, знімали кімнати в Латинському кварталі. У 1858 році ситуація дещо змінилась. Опікун Київського навчального округу Микола Пирогов вирішив просто видавати бюджетним учням гроші на утримання. Вони отримували 143 рублі сріблом на рік. І шукали помешкання в тому ж таки місці, де і їхні більш заможні товариші.
Олександр Романович-Славатський, що був студентом, а пізніше професором і завідуючим університетською кафедрою, залишив спогади про свої молоді роки. Він писав, що приміщення здавали частіше всього старі діви та вдови. За кімнату з обідом і утримання свого слуги потрібно було платити 7-8 рублів на місяць. Прості кімнати вартували 3-4 рублі на місяць.

Професори отримували 300 рублів в рік на оренду помешкання. Вони могли собі дозволити мешкати у просторих, великих квартирах. До того, ж часто викладачі здавали кімнати студентам. При чому ціна в них була на рівень вищою, ніж в середньому у Латинському кварталі. Однак своїм квартирантам вони допомагали в навчанні.

Великою популярністю користувались дешеві їдальні і приватних будинках місцевості. Там подавали борщ, клецки, вареники, зрази, пончики, бабки. Комплексний обід коштував 3 рублі на місяць.

Однак, справжню славу район отримав завдяки витівкам його мешканців. Це ж були студенти, що постійно знаходились у пошуках пригод. Анатолій Макаров у «Малій енциклопедії Київської старовини» описував деякі розваги. Після споживання алкогольних напоїв вони йшли гуляти, і міняли місцями вивіски, влаштували гучні вечірки в будинках терпимості, влаштовували бійки з патрульними.
У Латинському кварталі мешкало багато відомих учених та діячів культури. Там винаймали житло Михайло Грушевський, Володимир Вернадський, Микола Василенко, Орест Левицький, Леонід Яснопільський, Леся Українка.

Студентське містечко існувало до 1920 року. Після революції студентів почали розміщувати в Михайлівському соборі, що був переобладнаний під гуртожиток. А після Другої світової війни більшість факультетів переїхало на вулицю Ломоносова.
Історія Латинського кварталу закінчилась. Тепер це просто затишний район у середмісті Києва.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

інші статті автора