Дух справжнього Різдва народився в Україні: історія “Щедрика” та його автора

Хочете відчути справжній дух Різдва та Нового Року? Сядьте зручно і почніть наспівувати мелодію «Щедрик-щедрик-щедрівочка-прилетіла-ластівочка». Потрібний настрій одразу ж з`явиться.

«Щедрик» це різдвяний гімн, світовий символ цього світлого і доброго свята. А ще – це українська народна пісня, яка стала відома в обробці талановитого композитора Миколи Леонтовича.

Хто такий Леонтович?

Батько головної колядки України народився 13 грудня 1877 року у селі Марківка, що на Поділлі. Його сім`я була тісно пов`язана з музикою. Батько – сільський священик, грав на віолончелі, скрипці, гітарі. Також керував хором семінаристів. І всі свої уміння передав синові. Мати гарно співала і навчила Миколу багатьом народним пісням.

Навчання юнак здобував спершу у Немирівській гімназії, потім у Шаргородському початковому духовному училищі  та у Подільській духовній семінарії у Кам`янець-Подільському. Він старанно навчався та швидко опанував спів по нотах, теорію музики, хоровий спів, почав обробляти народні пісні. Батьки бажали, щоб син за сімейною традицією став священиком, однак Микола вирішив інакше.

Він багато подорожував Україною, міняв місце праці, але не сферу діяльності. У селі Чукове Брацлавського повіту Подільської губернії Леонтович працював сільським вчителем та керував невеликим симфонічним оркестром. Потім переїхав на Донбас, де викладав музику та спів у залізничній школі. Там він організував хор робітників. Після повернення на Поділля знов викладав музику та спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі. Водночас з цим Микола продовжує самовдосконалюватись під керівництвом музичного теоретика Болеслава Яворського.

Микола Леонтович постійно пропагував красу і самобутність української народної пісні. В період з 1899 до 1916 року він видав декілька збірників народних пісень. Але найкраще композитору вдавалось створювати хорову обробку традиційної народної музики. Він опублікував більше 200 творів.

У 1916 році вперше хором Київського університету була виконана вже легендарна колядка «Щедрик». І одразу ж стала популярною.

(Запис зроблено в Нью-Йорку в 1922 році у виконанні Українського національного хору під керівництвом Олександра Кошиця)

В Україні змінювались режими, але при кожній владі Микола Леонтович продовжував займатись справою свого життя. Із встановленням УНР композитор у Києві активно працює як композитор і диригент. Його твори були у репертуарі як професійних, так і аматорських колективів. При більшовицькій владі він продовжує займатись музикою, працює у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти. Коли Київ захопили денікінці, Леонтович переїздить до Тульчина, де засновує першу в місті музичну школу.

Тоді він починає створювати найбільш масштабний твір свого життя народно-фантастичну оперу «На русалчин Великдень».

Композитор прожив яскраве, та дуже коротке життя. У січні 1921 року Микола із сім’єю гостював в селі Марківка у батька. Його вбивство було цинічним і зухвалим.

Ось як описує в своєму щоденнику один із друзів Леонтовича Гнат Яструбецький:

«Це була вельми важка і небезпечна подорож, — написав він у своєму щоденнику. Найперше дослідник поїхав у село Марківку, нині Теплицького району, до батька композитора. Хотів з перших уст довідатися, що ж трапилося у той січневий день з його сином. Ось як описує про це дослідник. У суботу 9 січня 1921 року Микола Леонтович був у Тульчині. На прохання сестри Вікторії він поклав на ноти “Заповіт” Шевченка. Під вечір, у той же день, він приїхав кіньми у Марківку до батька. Ще не встигли обмінятися новинами, як на подвір’я в’їхала підвода. “Була шоста година вечора по сонцю… До хати зайшов молодий, 22–23-х років, середнього зросту чоловік. Темний блондин, без вусів і бороди. Руки мав холені, з довгими пальцями. Гарно вбраний. Пальто з овечим коміром. На голові кепка. Розмова російська, солдатська. Попросився переночувати.” Якби ж Леонтовичі знали, що дають нічліг вбивці… Прибулий казав, що в Марківці має багато діла. Що він чекіст (інформатор). Проводить боротьбу з місцевим бандитизмом. Пропонував роздивитися документи з печатками Гайсинської ЧК. Особливо пропонував це зробити Миколі Дмитровичу. А документів була “гора”. Леонтович роздивився їх і, повертаючи власникові, сказав: “З такими документами небезпечно будь-де ночувати.” Непроханий гість називав себе на прізвище Гріщенко. Як був зазначений він у документах, ніхто не відає, бо Микола Дмитрович єдиний, хто роздивлявся документи, нікому нічого не говорив з цього приводу… Звук пострілу розбудив отця. Була 7.30 ранку. На ліжку під вікном сидів напівзігнутим Леонтович і зляканим голосом допитувався: “Що це, вибух?” Промовивши ці слова, впав на подушку. Над його ліжком стояв Гріщенко. Він був босий, в одній білизні. В руках тримав зброю, викидаючи стріляну гільзу. Дома ще були сестра композитора Вікторія і донька Галина. Їм, як і батькові композитора, незваний гість позв’язував руки. Він одягнув на себе напівкожушок, який носив батько Леонтовича. Лаявся брудними словами. Вимагав грошей. На очах у всіх витрушував все з гаманця Миколи Дмитровича. Забрав 5000 карбованців різною валютою. Все поперекидав у будинку. Шукав речі. І з речами вийшов. У цей час Леонтович лежав нерухомо з розплющеними очима. На ліжку й на підлозі була калюжа крові. На крик пана-отця прибіг учитель, інші люди. Вони розв’язали руки Леонтовичам, наклали пов’язку на рану потерпілого. Рана була з правого боку. Рвана рана. Леонтович ще встиг сказати: “Тату, я помираю”. Була восьма година ранку, неділя 10 січня 1921 року. Коли приїхав лікар, Леонтович був уже мертвий. 12 січня, коли ховали композитора, у Марківці мела дуже сильна завірюха.»

Композитору було 43 роки.

На 9 день пам`яті друзі започаткували комітет, а згодом і  товариство Леонтовича. У 1977 році Київський театр опери та балету вперше поставив оперу «Русалчині луки», над якою композитор працював до кінця життя. Тоді ж в Тульчині відкрили музей-квартиру Миколи Леонтовича. Ще один музей знаходиться в селі Марківка, Вінницької областію На його честь в центральному районі Києва названо вулицю.

Однак справжнє безсмертя композитору приніс його «Щедрик». Композицію виконували багато виконавців, у різних стилях.

Доля пісні

Над «Щедриком» Леонтович працював протягом довгих років. Першу варіацію він представив у 1901 році, а фінальну, п`яту у 1919. Перше публічне виконання відбулось у 1916 році в Києві. Після нього ім`я композитора стало відоме не лише в вузьких музичних колах, а й серед широкої публіки.

5 жовтня 1921 року «Щедрик» вперше прозвучав в Америці, на сцені «Карнегі-холу». Пісню полюбили за океаном настільки, що у 1936 році з`явилась англомовна версія української колядки «Carol of the Bells». Автором тексту став Пітер Виговський. ,

Пісня і до сьогодні традиційно виконується під Різдво у всьому світі.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора