Історія елітного навчального закладу для київських панянок

Сьогодні в Україні розпочинається навчальний рік. Школярів чекають нові уроки, заняття, пригоди. Так само, як і їхніх попередниць із Київського інституту шляхетних дівчат 180 років назад. До речі, саме 3 вересня 1838 року цей навчальний заклад вперше відчинив свої двері для юних учениць.

В інститут приймали дівчат дворянського походження, дочок чиновників не нижче 8-го рангу, а з 1852 року дівчаток з родин почесних мешканців міста, купців 10 ї гільдії, священиків та іноземців.
Учениці повинні були досягти віку 8-13 років. Щорічна плата за навчання становила 800-1000 рублів, згодом ціна знизилась до 350 рублів на рік. Проте за дівчат зі збіднілих дворянських родин платила держава.

Щоб вступити до закладу потрібно було подати заяву на ім’я начальниці інституту, свідоцтво про дворянство та хрещення, довідку про стан здоров’я, про наявність щеплення від віспи, свідоцтво про наявність початкової освіти та письмове зобов’язання щодо своєчасної плати за навчання. Оплата здійснювалась один раз на півроку. Учениці з собою повинні були мати дюжину сорочок та білих хустинок, 12 пар панчіх, 6 простирадл, 4 серветки, і набір срібних столових приборів.
Форму вони отримували у навчальному закладі. Найменші учениці ходили у сукнях світло коричневого кольору. Після переходу в наступний клас – темно-сині. Потім отримували блакитну форму. А випускниці носили білі сукні. Крім того, вони забезпечувались усім необхідним для підтримання охайного зовнішнього вигляду: косметикою, шпильками, булавками та рукавичками.

 
Дівчата протягом навчального року мешкали в інституті. Причому, вони повинні були дотримуватись сурового розпорядку дня. О шостій ранку починався день, учениці йшли на молебень. Після цього їх чекав сніданок та два уроки по півтори години кожен. Після того був обід, коротка перерва та знов навчання. Після полуденку вихованки мали вільний час, який відводився на підготовку уроків. О дев’ятій годині була вечеря. День закінчувався вечірньою молитвою.

 
Приймати гостей можна було лише в певні години на свята.
Навчання тривало протягом шести років. Вихованки інституту вивчали такі предмети: Закон Божий (відповідно до свого віросповідання), російську та французьку мови, географію, геральдику та історію. У спрощеному вигляді викладались математика та фізика. Значна увага приділялась, так званим «жіночим урокам», таким як музика, співи, танці та рукоділля. Навчальний рік тривав 11 місяців. У липні учениці йшли на канікули.

Дівчатками опікувались вінценосні особи та представники вищого світу. Причому вони нерідко були присутні на уроках.
У навчальному закладі викладали відомі педагоги. Серед викладачів були композитор Микола Лисенко, економіст та фізик Микола Бунге, історик Микола Костомаров, юрист Микола Ренненкампф, ботанік Рудольф Траутфеттер, богослов Назарій Фаворов, історик Віталій Шульгін.
За перші 50 років зі стін навчального закладу вийшло 1283 учениці. Серед них Олена Пчілка та дружина Врубеля Надія Забела.

Спершу школа для дівчат знаходилась в будинку фельдмаршала Остен-Сакена на розі вулиць Інститутської та Шовковичної. На жаль, до сьогодні ця будівля не збереглась. В той самий час почалось будівництво нового корпусу для інституту шляхетних дівчат за проектом Вікентія Беретті. У нову будівлю навчальний заклад переїхав в 1843 році. Будинок мав три поверхи. На першому була приймальня, гардероб, квартира керівниці закладу, кімнати прислуги та невеличкий лазарет. Другий поверх призначався для навчання. Більшу частину займала зала для зборів. Крім того, там були навчальні аудиторії, бібліотека, їдальня та кімнати викладачів. Учениці мешкали на третьому поверсі у загальних спальнях. Підвал був призначений для службових приміщень, таких як баня, кухня та комори.

Історія навчального закладу закінчилась в 1918 році. Саме поняття «шляхетні дівчата» стало евфемізмом. При більшовицькому режимі у будівлі знаходились військові установи. В 1934 році копрус був переданий Народному комісаріату внутрішніх справ, або НКВД. У стінах навчального закладу катували «ворогів народу». В 1943 році будинок був майже зруйнований в результаті артобстрілу.

Лише в 1952-1958 році він був реконструйоване та реставроване та відчинив свої двері як Жовтневий палац культури.

А з 1991 там знаходиться Міжнародний центр культури та мистецтв із глядацькою залою та кінотеатром «Кінопалац».

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

інші статті автора