Забудовники таємно руйнують архітектурні пам’ятки

Тридцять сім історичних будівель Києва нині приховано за будівельними ширмами. Що відбувається за цими завісами – нікому невідомо.

Про це пише видання Каштан news.

Передостанніми вихідними червня в столиці спалахнув черговий будівельний скандал: після зняття рекламних банерів з історичного будинку на Великій Васильківській з’ясувалося, що будинок фактично знищений.

Підставою для демонтажу банерів стала петиція під назвою: «Зняти рекламні полотна, за якими знищують пам’ятки культурної спадщини». Розміщена в квітні цього року на сайті Київради, петиція набрала понад 6 000 голосів і відповідно була розглянута столичною адміністрацією.

У випадку з будинком на Великій Васильківській побоювання активістів, на жаль, здійснилися. За двадцять два роки, що споруда перебувала за будівельними ширмами, від неї залишилися самі руїни.

«Повністю знищений горішній поверх»

Будівлю на Великій Васильківській було зведено  1907 року в стилі раціонального модерну, розповів у коментарі «Каштан NEWS»  київський пам’яткоохоронець Дмитро Перов.

«Вона була пам’яткою архітектури місцевого значення ще з радянських часів, там навіть була відповідна табличка: думаю, там, під ширмою вона досі є, якщо її не зняли. До 2002 року там були різні державні установи, а в 2002 році там сталася велика пожежа. Був повністю знищений горішній поверх, і інші приміщення теж були суттєво пошкоджені. Після цього було прийнято рішення розселити всі ті організації, що там перебували, і передати будівлю під реставрацію. Чому під реставрацію – тому що це пам’ятка архітектури, і реставрація – це єдине, що можна було зробити з цієї будівлею. Згідно зі статтями 22 та 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини», в таких будівлях заборонено проводити реконструкцію, нове будівництво, будь-яким чином змінювати, перебудовувати, надбудовувати тощо», – пояснив він.

Отже, будівлю передали на реставрацію і завісили ширмами. Коли ширми, нарешті, зняли, виявилося, що за двадцять два роки жодних реставраційних робіт проведено не було і будинок фактично зруйновано.

Будинок купчині Вольфсон

Насправді, це не перший випадок, коли замість реставрації пам’ятку «маринують» за будівельними ширмами та рекламними банерами, чекаючи поки вона зруйнується. Іноді нетерплячі власники потайки самі починають розбирати будівлю.

Саме так сталося з будинком купчині Вольфсон, що на вулиці Богдана Хмельницького, 12. Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення, його було зведено  1884 року за проєктом відомого київського архітектора Володимира Ніколаєва.

У 2014 році, як і будівля на Великій Васильківській, будинок Вольфсон пережив масштабну пожежу. Після цього його завісили рекламними банерами.

«Коли з нього зняли рекламу, кияни побачили, що насправді від тієї  пам’ятки мало що зберіглося. Права частина будинку, якщо дивитися з вулиці, повністю розібрана до фасаду. Хто це зробив, коли це було зроблено – незрозуміло. Але цілком очевидно, що цей рекламний банер роками використовували для того, щоб приховати злочин. Бо демонтаж та руйнування об’єктів культурної спадщини – це кримінальний злочин, відповідальність за який передбачено частиною 2 статті 298 Кримінального кодексу України», – підкреслює Дмитро Перов.

За його словами, очевидно, що історичні будівлі руйнують, аби звести на їхньому місці щось нове.

«Або є ще в нас таке явище, як фасадизм: будівлю руйнують повністю, залишають тільки оцю зовнішню стіну, і до цієї стіни прибудовують якийсь офісний центр або новітній багатоповерховий ЖК», – пояснив Дмитро Перов.

Кому вигідно?

За законом, реставрацією історичної пам’ятки має займатися власник будівлі або її користувач – наприклад, у випадку, якщо укладено договір довгострокової оренди.

«Якщо власник або користувач цього не робить, доводить будівлю до руйнування, не проводить протиаварійні роботи, то це замість нього може зробити місто. Тобто Департамент охорони культурної спадщини може виявити порушення, звернутися до власника і, якщо власник не реагує на приписи, самостійно ініціювати проведення потрібних робіт та потім стягнути з власника кошти, які місто витратило на реставрацію. Але, на жаль,  не наведу вам жодного подібного прикладу, бо за тридцять років місто жодного разу не використовувало цей юридичний інструмент», – зазначає Дмитро Перов.

Активісти намагалися дослідити, хто є власником зруйнованих будівель. За словами Перова, будинок Вольфсон нині належить товариству з обмеженою відповідальністю, афілійованому із забудовником Saga Development Андрія Вавриша.

«У них там великий проєкт будівництва по Хмельницького, який включає демонтаж будівлі «Київпроекту» (модерністська будівля на вул. Богдана Хмельницького, 16-22 – ред.) і аж до десятого номера», – розповів активіст.

Із власником будівлі на Великій Васильківській усе складніше.

«Судячи з останнього запису в реєстрі, що ми знайшли – це, як не дивно, Національний олімпійський комітет України. Чому НОК або його окремі чиновники не слідкують за процесом реставрації, яка мала розпочатися ще у 2002 році, невідомо», – каже Дмитро Перов.

Злочин без покарання

Що цікаво, незважаючи на те, що руйнування архітектурних пам’яток є кримінальним злочином, схоже, що воно не дуже цікавить правоохоронні органи.

«По будівлі на Богдана Хмельницького кримінальне провадження було відкрито ще у 2014 році, коли ця будівля горіла. Але, наскільки мені відомо, це провадження стосувалося можливого факту навмисного підпалу. Потім у 2016 році там проводили якісь роботи, внаслідок яких двоє будівельників впали з великої висоти і загинули. Тоді теж були відкриті кримінальні провадження, але вони стосувалися недотримання вимог безпеки праці. Проваджень саме щодо руйнування архітектурної пам’ятки, наскільки я знаю, не відкривалося», – зазначив Дмитро Перов.

Щодо будівельних ширм, якими маскується руйнування пам’яток, то їх встановлення здебільшого також випадає з правового поля.

«Тут питання багатогранне. Тому що, якщо це ширма з намальованим фасадом, знаєте, у такому стилі потьомкінських дєрєвень, то це, як правило, власники роблять на свій розсуд. Це не зовсім законно: Департамент охорони культурної спадщини міг би і мав би звертатися до власників і, зокрема, накладати штрафні санкції за самовільне завішування пам’ятки і вилучення їх із візуального простору. Бо згідно з Законом «Про охорону культурної спадщини», всі громадяни України мають право мати вільний доступ до об’єктів культурної спадщини. Тож, якщо ми завішуємо пам’ятку, то таким чином  обмежуємо до неї доступ, зокрема – можливість її бачити», – каже активіст.

Трохи інший випадок – коли будівлю закривають рекламними банерами, як це сталося з будинком на Великій Васильківській та будинком Вольфсон.

«За розміщення таких банерів та їх погодження у нас відповідають управління реклами КМДА і комунальне підприємство «Київреклама». Це погоджувалося у них, це вони давали дозвіл на розміщення рекламних просторів на обох пам’ятках», – відзначив Дмитро Перов.

Будинки-привиди

Загалом у центральних районах столиці за будівельними ширмами та рекламними банерами нині сховано щонайменше 37 історичних будівель.

«Вони стоять завішені, і ми просто не розуміємо, що за тими ширмами відбувається: чи там є ці будівлі, чи їх уже фактично немає. Можливо, їх розібрали, можливо, вони, як на Богдана Хмельницького, стоять без даху. А можливо, вони, так, як на Великій Васильківській, перебувають в аварійному стані», – припускає Перов.

Утім не можна сказати, що власники пам’яток не реагують на громадську думку. Зокрема, наступного  дня після того, як вибухнув скандал із ситуацією навколо будинку на Великій Васильківській, його знову завісили ширмами.

«Зняли рекламний банер, вона  день пробула без банеру, і наступного дня її просто завісили білим полотном для того, щоб не було видно наслідків хазяйнування того, хто є користувачем або власником будівлі на сьогоднішній день», – констатує Дмитро Перов.

Юлія ТЄНЄНЬОВА для Каштан News