Цікаві факти і архівні фото Межигірської вулиці

Завдяки архівним світлинам можна побачити й дізнатися, що відбувалося на одній із найстаріших вулиць столиці Межигірській протягом століть.

Про це розповіли на Facebook-сторінці “Спрага: в Києві цікаво”.

Ця вулиця вперше згадується у документах 1753 та 1754 років, тобто у XVIII столітті.

Її назва походить від назви Межигірського козацького монастиря (козацької Лаври). Саме у ньому запорожці у присутності архімандрита розв’язували важливі питання.

Історія заснування монастиря досить цікава. Його спорудили ще за часів Володимира Великого. А в XV столітті, намагаючись уникнути міжусобних конфліктів в Києві та частих нападів ворогів, декілька ченців повернулися на цю територію. Вони розкопали печери на одному з пагорбів та спорудили невелику дерев’яну церкву Святого Миколая.

З часом до монастиря приєднувалися нові послушники та ченці, і Межигірський наповнювався народом. На початку XVI століття монастир став добре обжитим і організованим. Богдан Хмельницький, відвідавши Межигірський, виділив кошти, ставши його благодійником.

Після великої пожежі на Подолі у 1811 році, вулицю Межигірську реконструювали та перейменували на Костянтинівську, але через більше ніж пів століття, у 1869 році попередню назву повернули, а Костянтинівською назвали паралельну їй вулицю, оскільки друга проходила ближче до церкви Костянтина та Олени.

У старовинних путівниках Києвом, які були видані на початку минулого століття, вулиця була розділена на дві частини. Та, що направлялася від Контрактової площі до Нижнього та Верхнього Валів, вважалася більш цивілізованою та охайною. Там розташовувалися елегантні великі будинки з каналізацією та покращеною бруківкою. Однак північна частина Межигірської (за Валом) мала зовсім інший вигляд. Це було місце, де проживали бідняки та сім’ї робітників з невисоким соціальним статусом.

З приходом більшовиків вулиця Межигірська, як і багато інших місць столиці, втратила своє ім’я. Так, упродовж 1919-1944 років вона мала ім’я єврейського письменника Переца Іцхока (1851-1915).

Протягом наступних років вулиця Межигірська була досить бідною вуличкою, із дерев’яними туалетами у дворах та бараками. На ній також розташовувалися численні кіоски, де був невеликий асортимент продуктів та продавали бочкове пиво.