Епідемії в Києві: чума в 1770 році

Фактично, весь світ зараз на карантині. Але в історії людства  Covid19 це далеко не перший випадок пандемії. Були епідемії чуми, холери, іспанки. Хвороби не минали і Київ.

Як же місто переживало колишні сплески смертельних епідемій?

Отже, Київ. Початок осені, 1770 року. У світі вирує чума, а Російська імперія воює з Туреччиною.  Через Київ провозили боєприпаси, їжу. З фронту прибували поранені та полонені. Ситуація, м`яко кажучи, тривожна.

2 вересня в Київський магістрат прийшло повідомлення. Мовляв, на Подолі в одній родині  померло одразу троє людей та ще й сусідка-кума. Писар одразу повідомив про цей випадок генерал-губернатору. До будинку померлих відправили спеціальну комісію.

Мати повідомила, що син приїхав вже хворим додому. Йому було холодно, і він просив вкритись тепліше. Наступного дня захворіли батько, зять та сусідка. І всі померли. Члени комісії оглянули мерців і одразу ж визначили, що причиною смерті стала чума, або моровиця.

В Києві сталась біда.

Всіх, хто спілкувався з першими жертвами чуми, відправили на карантин на Труханів острів, а навколо будинку виставили охорону.

Мешканці Подолу цілком вільно пересувались містом, при тому, що кількість зростала в геометричній прогресії.  Вже 12 вересня були зафіксовані випадки зараження в Старому місті, а 19 – на Печерську.

Тоді Катерина II призначила відповідальних за зупинення розповсюдження чуми. Це були чиновники Мащерський, Шипов, фізик Йоган Лерхе. Головою Київського воєнного госпіталю назначили лікаря Силу Мітрофанова. Проте всі ці чиновники знаходились в різних місцях, єдиного штабу не було. Тому видані укази часто були вельми суперечливими.

Але основні рекомендації були єдиними. В середині вересня Подол був закритий на вихід, тіла померлих вивозили за місто, а всіх, хто з ними контактував, чекав карантин на Трухановому.

Була закрита Києво-Могилянська академія, студенти поїхали додому, деякі з них були заражені.

Мешканцям Подолу не подобались такі заходи безпеки. Це не дивно. Медичної допомоги вони не отримували, а з оточеної частини міста – не випускали. Тож вони перестали повідомляти про хворих, померлих таємно закопували у дворах, чи залишали біля чужих будинків.

Згодом жителі Подолу таємно на човнах переправлялись через Дніпро, ховались у навколишніх селах, розносячи хворобу далі.

Згодом дійшло до того, що люди зібрались під Магістратом, з вимогами змінити міри перестороги. Влада пішла їм назустріч, і людей стали ізолювати не на Трухановому, а в Кирилівському монастирі.

Водночас з цим у покинутих будинках, які ще були заражені, селились бідняки. Собаки розкопували похованих, тим самим розносячи хворобу.

Всіх хворих відправляли в госпіталь, але як і чим лікувати, ніхто не знав.

Один із полонених турків звернувся до влади з пропозицією зупинити епідемію чуми за звільнення. Він написав декілька записок з таким текстом: «Великий Магомет! Помилуй цього разу християн та врятуй їх від моровиці заради звільнення нашого з полону». Цидулки прив`язали до палиць та виставили на дзвіницях. Однак, цілком очікувано, Магомет не допоміг.

До речі, не допоміг і православний Ісус. В Софійському монастирі померло 60 монахів, і близько 80 прислужників. Михайлівський монастир врятував своїх послушників, але лише тому, що під час епідемії двері святині були міцно зачинені, монахам було заборонено спілкуватись з киянами.

У селищі Звіринець, яким опікувалась Києва-Печерська Лавра теж було багато хворих. Солдати оточили селище, і нікого не випускали. Але деякі мешканці Звіринця вилікувались навіть без медичної допомоги.

Чуму в Києві перемогли не лікарі, а морози. Вже в листопаді епідемія пішла на спад, а лютому виписали останніх хворих з госпіталю.

Історія на цьому не закінчується. Оскільки вже в березні у селищі Пирогово солдати почали продавати одяг померлих від чуми. Епідемія в селищі забрала багато життів.

Всього від моровиці у 1770-1771 році загинуло близько 4ооо киян.

Автор: Марина Пєтушкова