Замкова гора. Як з князівського палацу зробити пустир

Замкова гора. Ви точно там були. З неї відкривається чарівний краєвид на старе місто, додає містики закинуте кладовище та капище старовірів. Але коли наступного разу підніметесь, щоб помилуватися фантастичним заходом сонця над Андріївським узвозом, згадайте історію цього цікавого місця.

Зараз Замкова гора пустує. А колись там були поселення. Причому перші датуються ІІІ тисячоліттям до нашої ери. Це була ще епоха трипільців. Потім, у ІІ столітті до нашої ери, там мешкали представники зарубинецької культури (ранній залізний вік). Загалом, там постійного жили люди. Це підтверджують численні археологічні знахідки. Загальна потужність її культурного шару складає 5 метрів. Однак, тоді Замкова гора була з`єднана з Андріївською, узвіз ще їх не розділяв. Це при тому, що розкопки велися лише на північному схилі гори і вивчено десь 3-5% території. Роботи ще багато.

Доба Київської Русі. Саме на Замковій горі за легендами оселився молодший брат Кия – Хорив. Звідси виникла назва – Хоривиця. Коли місту загрожувала Золота Орда, князь Володимир Ольгердович побудував на горі оборонний замок. Це була грандіозна на той час будівля з великою кількістю адміністративних, жилих та ремісничих споруд. Там карбувалась перша українська монета. Тобто, в Києві вже у 1360-х роках була власна валюта. Це говорить про надзвичайно високий рівень розвитку Київської Русі.

Так, на місці де зараз лише трава, закинуте кладовище та сміття, раніше стояла велична споруда. Замок мав двоє воріт: Воєводські (сполучали з Подолом та Щекавицею) та Драбські (сполучали з Верхнім містом). З Драбських до гори Клинець вів Кривий міст. А з боку Фролівського монастиря була хвіртка. Воєводська брама була укріплена баштою з годинником.

Власне, з того часу гора і стала Замковою. Пізніше там мешкали син князя Семен та онук Олелько. В тому палаці приймали іноземні делегації. Там були венеціанський посол Антоніо Контаріні і митрополит Кафи Симон.

Замок був спалений у 1482 році кримським ханом Гіреєм. А у 1530 році його відбудував київський городничий І. Служка. У 1552 році в замку було 15 сторожових башт, діяло 4 колодязі глибиною 60 м. І стояло 4 церкви: 3 православні та 1 католицька. На території замку працювало 2 корми. У киян тоді було варто повчитись релігійній терпимості та повазі до представників інших віросповідань.

Всі будівлі були зроблені з дерева.

У 1592 та 1596 році київський замок брали штурмом козаки під проводом К. Косинського та Северина Наливайка. У замку ховалися поляки.

У 1648 році польським воєводою Києва став Адам Кисіль. На Замковій горі він збудував собі розкішний будинок. В честь цього з`явилась нова назва – Киселівка. А у 1649 році цей олігарх місцевого значення здав замок в оренду Київському магістрату.

На Замковій горі довелось побувати і Богдану Хмельницькому. У замку він з Адамом Кисілем вів перемовини щодо розподілу повноважень між гетьманською та воєводською владою в місті.

Замок був зруйнований, до речі, в основному через москалів. Тобто російські воєводи у січні 1654 року приїхали до Києва, подивились на старовинне укріплення, покрутили носом і заявили, що стан та місцезнаходження будівлі не відповідають високим умовам, які вони висувають фортифікаційним спорудам. Кисілівку покинули, натомість нову фортецю звели на старокиївській горі.

Данило Виговський у 1658 році робив намагання вибити з Києва “зелених чоловічків”, тобто московський військовий гарнізон, і використовував саме укріплення замку. Але то був останній раз, коли в тих стінах лунав дзвін шабель.

Старий князівський палац спіткала доля досить типова для київських закинутих споруд. Він поступово руйнувався, розбирався підприємницькими містянами та, зрештою, зруйнувався. Замість нього були розбиті городи та баштани. На згадку про колишній палац лишилася лише назва гори.

У 1849 році вона була передана Фролівському монастирю, і там влаштували цвинтар. Не простий, а престижний. За право отримати останній притулок на цьому кладовищі потрібно було заплатити досить високу ціну. Там були поховані професор Петров, хімік Петро Алексєєв, винахідник В. Жмакін. Згодом, у 1857 році там з`явилась Троїцька церква. Якщо зайти вглиб Замкової гори, то можна знайти старовинні склепи. І знову ж таки, типово для Києва, понівечені, розписані графіті, розтрощені.

Кладовище існувало до 1918 року. Потім в рамках антирелігійної кампанії, яку провадили більшовики, Фролівський монастир разом з цвинтарем закрили. А церква зникла у 30-ті роки.

Замкова в СРСР знову змінила своє призначення. Там побудували радіостанцію, а заразом і військову частину. Вояки займались обслуговуванням радіостанції, бо це ж був режимний об’єкт.

В часи незалежності радянські споруди були розібрані на цеглу. І гора стала місцем паломництва киян та гостей міста, старовірів і молоді, яка шукає усамітнення.

Замкова є пам`яткою природи місцевого значення. Проте парадокс полягає в тому, що вона не забута, але закинута. Так, на верхівку збудовані сходи, волонтери регулярно прибирають територію, але кладовище розграбоване та понищене. Крім неймовірного краєвиду, гора наразі нічим не приваблює. А там же був розкішний князівський палац.

Автор: Марина Пєтушкова 

Фото: З відкритих джерел