Втрачений Київ: трагічна історія двічі знищеної Георгіївської церкви

Ярослав Мудрий – знакова персона в історії України. Та, зрештою, й всього світу. Найвідомішим своєрідним пам’ятником князю Київської Русі є комплекс будівель Софії Київської. Але це була далеко не єдина святиня, побудована Ярославом Мудрим.

Прямо біля стін Софії стояв це один храм. А саме, Георгіївська церква, збудована на початку XI сторіччя. У літописі, датованому 1037 роком йдеться про те, що київський князь будує храм на честь свого святого покровителя. Оскільки Ярослав був хрещений саме під ім’ям Георгія, або Юрія.

У рукописі «Пролог» зазначається, що церква була освячена митрополитом Іларіоном в період між 1051 і 1054 роком. Але день освячення відомий більш точно – 26 листопада. Оскільки цей день став святом, тоді відзначали день святого Георгія, або Юріїв день. Його святкують і зараз.

До речі, недалеко від Георгіївського храму знаходилась Ірининська церква, побудована на честь небесної покровительки дружини князя Інгігерди.
Територіально, церква стояла на місці, де зараз пам’ятник прикордонникам, на перетині Золотоворітської вулиці та Георгіївського провулку.

У літописі «Повість минулих літ» зазначено, що саме в Георгіївському храмі служив монахом і був похований Судислав Володимирович, молодший брат Ярослава Мудрого.
Храм часів Київської Русі був зруйнований під час навали хана Батия у 1240 році.
Завдяки археологічним розкопкам, що велись на тому місці, вдалось визначити розміри церкви: 27*24 метри. Знайшли залишки колон, фрагменти фресок, плитки підлоги, залишки стелі. Але розкопки проводились лише у 1934 році. До того, Георгіївська церква пережила своє відновлення.

Декілька століть на місці княжої церкви були лише руїни. Але кияни зберегли пам’ять про давньоруський храм. Тож у 1744 році на старовинному фундаменті почалось будівництво невеликого дерев’яного храму святого Георгія. Фінансувала роботи імператриця Єлизавета Петрівна. У 1754 році церкву освятили.
Нова будівля була зведена у стилі українського бароко. Південна та північна стіни були розділені вертикальними пілястрами, між якими знаходились вікна. Фасади завершувались фронтонами з розписами. Вінчав святиню невеликий восьмигранний барабан з невеликим куполом.

В тій церкві поховали Костянтина Іпсиланті, правителя Молдови та Валахії. Надгробок тієї могили зараз знаходиться у Київсько-Печерській лаврі.

У 1884 році скромна святиня була перебудована за проектом архітектора Володимира Ніколаєва. Із західної сторони була побудована одноярусна дзвіниця з напівсферичним куполом. Центральну частину вінчав вже масивний барабан, прикрашений колонами, нішами з розписами і купол. Розписи виконував художник Іван Сидорович Іжакевич.
Нова, ошатна, урочиста церква простояла недовго. Він не постраждав від більшовицьких артилерійських обстрілів 1918 року. Але став жертвою антирелігійної компанії Радянського Союзу.

У 1934 році церкву знесли. Не врятувала її архітектурна, культурна, історична, врешті решт, цінність. Ділянку землі передали Майстерні Військпроекту, якою керував Йосиф Каракіс. Архітектор отримав завдання побудувати там жилий будинок для Київського Військового Округу. Тим не менш, Каракіс не став будувати на місці, де стояла церква, переніс свій будинок за межі фундаменту.

Тепер про старовинну церкву часів Київської Русі нагадує лише назва невеликого провулка, що знаходиться між Володимирською та Рейтерською вулицями.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора