Троєщина. Від “Раю” до одного з найвідоміших мікрорайонів Києва

Вигурівщина-Троєщина – саме такою є офіційна назва другого за розміром житлового масиву в Києві. Він займає площу у 3 265 гектарів, а станом на 2012 рік чисельність населення складала більш ніж 267 тисяч осіб. Для порівняння, це більше, ніж в Хмельницькому, Рівному, Чернівцях та Івано-Франківську. Звідки ж походить така назва, та що особливого в цьому мікрорайоні?

Часи Київської русі

Люди мешкали на території сучасної Троєщини ще в часи неоліту. Однак перша письмова згадка про цю місцину датується 1026 роком. Тоді там знаходився заміський палац князів з промовистою назвою «Рай», або «Радосинь». Поряд з ним була церква святого Юрія. Палацу вдалось без пошкоджень пережити татаро-монгольську навалу, оскільки у 1240 році заміський райський палац став офіційною князівською резиденцією. Нагадаємо, Київ в той час зазнав важких руйнувань.

Там, у XV сторіччя знаходився двір князя Симеона Олельковича. Однак Київ відбудовувався, знать повернулась до центральних частин міста, а палац «Радосинь» з часом занепав. До кінця XVIII століття можна було знайти руїни того палацу.
Цілком природно навколо замку виникло поселення. Селище називалось Милославичі. Воно було в «Списку міст руських», укладених в 1370-90 х роках. Це старовинне селище, вірогідніше всього, було спалене в результаті конфлікту між шляхтичами. На честь того поселення нині названа вулиці Милославська.

Вигуровщина та Свято-Троїцький монастир

У 1607 році польський король Сігізмунд III подарував Милославичі київському городничому Станіславу Вигуру. Той заснував на місті спаленого поселення невеликий хутір. З того часу ці землі почали називатись Вигурівщина.Тим не менш, існують архівні документи, згідно з якими вже у 1654 році ця земля була передана у володіння Михайлівського Златоверхого монастиря.

Селище Троєщина знаходилось поряд з Вигурівщиною. Ним володів Троїцький лікарняний монастир Києва-Печерської лаври. Перша згадка про нього датується 1667 роком. Про це пише історик Віктор Гошкевич. Він же зазначає, що між монастирями часто виникали земельні суперечки, які доводилось вирішувати на рівні міської влади.

Селянам не просто жилось під патронатом ченців. Всі родючі землі належали монастирям. Місцевим декілька днів на тиждень потрібно було працювати на користь храмів. Вони обробляли землю, ловили рибу, збирали мед, вели господарство.
Час від часу виникали запеклі суперечки, пов’язані з кордонами сіл. За наказом Богдана Хмельницького у 1657 році київський полковник Дворецький встановив остаточні кордони Вигурівщини. Тим не менш ці кордони змінювались у 1704 році за наказом митрополита Ясинського, а вже через 8 років, у 1712 це наказав зробити гетьман Іван Скоропадський.

Варто зазначити, що Вигурівщина-Троєщина в різний час належала не лише до різних губерній, а навіть країн. Ця місцевість була частиною Київського воєводства Литовсько-Польської держави, з 1782 року – Київського намісництва Російської імперії. З 1802 до 1902 цей район був частиною Броварської волості Чернігівської губернії.

Села Троєщина та Вигурівщина

Коли церковні землі були відібрані в казну в результаті реформи Катерини II, ситуація селян не надто покращилась. Викупити свою землю вони змогли лише після скасування кріпосного права. Інфраструктура селищ була, м’яко кажучи, не розвинена. Там працювало два народних училища. У всьому Остерському повіті, до яких і відносились села, працювало 4 лікарні. Не було доріг з бруківкою. Після більшовицької окупації села увійшли до Броварського, а потім Київського району Київського округу. Пізніше обидва селища увійшли до складу київського передмістя та підпорядковувались міській владі.

В 30-х роках мешканців селища Троєщина змусили вступати до колгоспів. У травні 1931 року інструктор Київської міської ради подав таку пояснювальну записку:

«…с. Троєщина. Нема достатнього активу, який би допомагав у роботі… Колгосп і голова працюють надто кволо, коней усуспільнено 9 замість 60. Нема насіння, особливо картоплі в с. Вигурівщина. Колгосп насінням не забезпечений, недостача насіння на 86 га, особливо загрозливий стан з картоплею… в селі ворожа агітація проти колгоспу».

Після Другої світової війни ситуація дещо поліпшилась. Там був організований колгосп імені Ворошилова, потім відділення броварського колгоспу імені Кірова. Спеціалізацією села стала відгодівля великої рогатої худоби.

У 1958 році села Вигурівщина та Троєщина були об’єднані в один населений пункт під спільною назвою Троєщина.
В 60-тих роках це було розвинуте передмістя Києва. Там було дві школи, бібліотека та власна медична амбулаторія.

Частина Києва

У 1967 році був затверджений другий післявоєнний план Києва, згідно з яким Троєщина повинна була увійти до складу міста. У 1976 році був збудований Північний (Московський) міст, довжиною 1548 метрів.

У 1981 році почали будувати житловий масив. Село Вигуровщина було знесено, територію намили. Від старовинного населеного пункту залишилось не більше трьох дворів. Архітектор Юрій Репін так згадував ті часи:

«… на початку 1980-х років вже не вистачало міських земель для житлового будівництва, — згадує київський архітектор Юрій Репін. — Вважалося, що зведення дев’ятиповерхівок лише розтягує транспортну мережу та збільшує грошові витрати на подальше будівництво. Тому рішення лежало на поверхні: підвищити поверховість нових будинків та розмістити в них більше мешканців…».

Тому не став винятком і новий житловий масив, запланований на місці колишніх вигурівських полів та городів. Середня висота будинків тут починалася від 12 поверхів. А оскільки на отримання квартир формувалися величезні черги, зводили його дуже інтенсивно — перший троєщинський мікрорайон №5 був заселений вже у 1983 році. Впродовж ще декількох років була забудована вся південна частина нинішнього масиву.»

Саме на Троєщині першими з’явились будинки висотою в 22 поверхи з трьома ліфтами.
У 1984 році з’явилась тролейбусна лінія, що поєднувала новозбудований район зі станцією метро «Почайна» («Петрівка»).

У 1986 році саме на Троєщині давали квартири мешканцям Прип’яті, що були евакуйовані після Чорнобильської катастрофи. Почалось будівництво грандіозного опікового центру, що так і не було закінчене.

У 1988 році Троєщина була приєднана до Києва.
У 1989 році був побудований останній радянський кінотеатр в Києві «Флоренція». Він був названий на честь міста-побратима Києва.
З самого початку формування мікрорайону, там планували побудувати лінію метро. Проте ці плани досі не втілені в життя.

Довгий час мікрорайон мав репутацію небезпечного, криміногенного. Тим не менш, сьогодні Троєщина стрімко розвивається. Приводять до ладу парки та дороги, ремонтують школи та садочки. Лише метро і досі лишається нездійсненною мрією мешканців другого за величиною мікрорайону Києва.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора