Наскільки американськими повинні бути американські школи?

 Одним із стимулів сучасної шкільної реформи є ідея оперування системою освіти підприємствами. Хоч переваги і недоліки даної проблеми продовжують бути предметом для обговорення, один із аспектів залишається поза увагою. Через те, що сучасний бізнес є багатонаціональним, нам слід поставити запитання: «Наскільки ми готові поширити свою систему освіти за межами Сполучених Штатів?».

Чартерні школи є одним із шляхів залучення іноземних громадян до освітньої системи США. Найяскравішим прикладом є школи чартерної мережі Гюлєн.

Сунітський імам Фетхуллах Гюлєн (якого ще часто називали «самітником») у 1999 році переїхав до Штатів для лікування. Протягом десяти років він створив велику групу чартерних шкіл. Ця мережа займається виданням віз форми H-1B для турецьких громадян, щоб вони могли приїхати і вчителювати. В деяких джерелах стверджується, що вони мусять відмовлятись від частини своєї зарплатні. Окрім цього, школи звинувачуються у жертвуванні коштів будівельним компаніям мережі Гюлєн.

В той час коли деякі консервативні критики вважають школи Гюлєн центром виховання, інші впевнені, що вони користуються доларами США для фінансування уряду у вигнанні. Школи Гюлєн виставляють американських студентів у центр боротьби за іноземну владу. Тоді як уряд Ердогана активно намагався підірвати мережу, Гюлєн був звинувачений у спробі турецького перевороту 2016 року. Це лише одна чартерна мережа, однак вона є однією із найбільших у країні і складається із близько 150 шкіл (не всі вони визнають зв’язок із Гюлєном, тому підрахунки не точні). Але у більшості штатів чартерні школи виконують роль підприємств, які доступні для інвесторів та підприємців з усього світу.

Вибух освітніх технологій відкрив й інші шляхи до іноземного впливу у державній освіті Сполучених Штатів і викликав деякі важливі питання. У квітні автор статей для EdSurge Дженні Абаму запитала «Що стане із безпекою студентів, якщо китайські фірми викуплять американські компанії EdTech?».

Дане питання нериторичне. Цього року китайська компанія Netdragon викупила Edmodo, освітню платформу, за 137.5 млн. доларів. Спекуляція полягає у тому, що зацікавленість пов’язана не стільки із доходами Edmodo, скільки із 90 млн. користувачами і їхніми даними. Якщо база даних – це нова нафта, то компанії EdTech сидітимуть у наповнених танках, щоб привернути увагу підприємців з усього світу. Китайці важко працюють, щоб отримати шматочок пирога під назвою EdTech (один із аналітиків передбачає, що до 2023 року лише аналітичний сектор EdTeck стане самостійним бізнесом із прибутком у 7 млрд. доларів).

Squirrel AI Learning, одна із найбільших EdTech компаній у Китаї, найняла експертів із компанії Knewton (колишній партнер Pearson) і нещодавно оголосила про запрошення Тома Мітчелла, декана Школи Комп’ютерних Наук Карнегі-Меллона у якості директора компанії AI. Squirrel AI Learning виступає яскравим прикладом джерела можливих негараздів у майбутньому. Завдяки її моделі навчання А+, що вже давно широко поширена на території Китаю, залишилось лише 30% класів, у яких навчання проводиться реальними викладачами. Інші 70% навчає програмне забезпечення Al, що означає, що усі рішення щодо освіти приймають програмісти, які створюють і керують ним.

Нам все ще варто обговорити чи повинні рішення про освіту прийматися викладачами чи програмістами tech ed, однак це досить важко, так як останні навіть не у нашій країні. Немає нічого поганого у залученні іноземних підприємців до бізнесу Сполучених Штатів, хоч американці й були шоковані перетворенням таких брендових американських продуктів як пиво і джинс на предмет іноземного капіталу.

Однак, на сьогодні бути мультинаціональним є запорукою будь-якої справи. Ми говорили про проблеми приватизації державної освіти, відриву її від традиційних демократичних процесів вибору шкільного управління та передачі повноважень щодо прийняття рішень підприємствам. Але яке значення матиме для американської системи освіти отримання цих повноважень зовсім іншою країною? Якщо ми збираємося перетворити американську громадську освіту на бізнес, це ще нічого не означає. Та чи готові ми розглянути таку можливість, коли мова заходить про освіту наших дітей?

Можливо, навчатись за міжнародною системою освіти було б чудово. Можливо, жертвування того, що по суті є основою нашого уряду, іншим державам було б катастрофою. Можливо, заможні б відправляли своїх дітей в приватні американські школи, в той час як освіта для дітей нижчих класів була б передана на зовнішній підряд. Можливо, міжнародна шкільна система була кориснішою для нашого багатоетнічного студентського населення, ніж наша власна. Можливо, продаж нашої шкільної системи компаніям інших країн був було б ганьбою і провалом. Єдине, у чому можна бути впевненим, так це у тому, що ми не насмілюємось обговорювати ці можливі наслідки.

Автор Пітер Грін