Згадати все. Історія київського фунікулера

Фунікулер в Києві сьогодні святкує свій 114 день народження. За своє більш ніж столітню історію, фунікулер пережив багато подій. Він був свідком світових війн та революцій, впорався з аварією та декілька разів був реконструйований, аж допоки не набув сучасного вигляду.

Києву потрібен новий транспорт

Довгий час в місті існувала проблема зв`язку між Подолом та Верхнім містом. Довгий час цей шлях потрібно було долати лише пішки. Були створені довгі дерев`яні сходи. Деякі з них нараховували до 500 сходинок і 36 сходових майданчиків. З появою Андріївського узвозу шлях став дещо приємнішим, але все ж лишався важким. Була думка пустити трамвай по цій вулиці, проте вона мала занадто крутий нахил. Згодом по Володимирському узвозі почав ходити трамвай. Тим не менш, дорога з Подолу займала багато часу.

У 1902 році в Одесі був запущений перший в Російській імперії фунікулер. Позитивний досвід приморського міста підказав київським інженерам ідею. Артур Абрагамсон запропонував «влаштувати окремий механічний підйом і місці не зайнятому вулицею» поряд з Михайлівським Златоверхим. Не дарма міністр шляхів сполучення називав Абрагамсона «інженером в квадраті». В разі успіху, нагальна проблема зв`язку між Подолом та Верхнім містом була б вирішена.

Авторами проекту були інженер Микола П`ятницький (створював проект павільйонів) та архітектор Олександр Баришніков (розробив шляхові конструкції).

Будівництво фунікулера

Будівельні роботи тривали протягом двох років, з 1903 до 1905. Фунікулер вартував Товариству міської залізниці 230 тисяч рублів.

Новостворена канатна дорога була взірцем технологічного прогресу того часу. Обладнання фунікулера та вагони були виготовлені в Швейцарії. Вагони були виготовлені з дерева, мали по два відкритих відсіку та по три закритих купе. Кінцеві майданчики були призначені для кондукторів.

Навіть перші вагони були обладнані аварійними  гальмами. З настанням темряви вагони освітлювались лампами розжарювання, що працювали від акумуляторної батареї.

За один рейс вагони перевозили до 70 осіб. Вони працювали на двох моторах, загальною потужністю 65 кінних сил.

Перша лінія фунікулера була дещо коротша від сучасної. Вона закінчувалась на вулиці Боричів Тік. Справа в тому, що власники приватних будинків, на території яких повинен був би їхати вагон, відмовились переїхати за грошову компенсацію. Однак від нижньої станції фунікулера до Контрактової площі ходив трамвай. Причому окремий квиток для нього не потрібен був.

7 травня 1905 року відбувся перший тестовий рейс. А 8-го відбулось урочисте відкриття. З цього приводу виникла деяка плутанина з тим, яку дату вважати днем народження фунікулера.

Аварія

Фунікулер образу ж завоював прихильність киян та гостей міста. Перш за все, це був зручний та швидкий спосіб дістатись з Подолу до Володимирської гірки. Крім тог, з вагонів відкривався неймовірний краєвид на дніпровські береги. У всіх київських путівниках його називали не інакше, як «чудо техніки».

В березні 1918 року, під час війни з більшовиками, фунікулер продовжував працювати.

Проте у 1928 році сталась перша і, на щастя, єдина аварія. Це відбулось під час планового ремонту. Влітку під час поточного ремонту техніки проводили заміну каната. Верхній вагон раптом зірвався та з силою врізався в нижній. Пасажирів в вагонах не було, а техніки встигли вистрибнути. Люди не постраждали. Проте дерев`яні вагони повністю зруйнувались.

Перша реконструкція

Відбулось розслідування причин аварії. За його результатами було вирішено провести капітальну реконструкцію підйомника з заміною рухомого складу.

Нові вагони були виготовлені на заводі імені Довбаля (зараз це Київський завод електротранспорту). Вони були напівметалеві. Причому, збирали їх прямо на місці.

Саме у 1929 році було вирішено перенести нижню станцію на вулицю Сагайдачного. Траса збільшилась на 38 метрів, така довжина у неї і сьогодні.

Цікаво, що для проходу пасажирів переобладнали під’їзд звичайного жилого будинку, який стояв перед фунікулером. Мешканці ж дому натомість отримали новий під’їзд поряд.

Пам`ятаючи про нещодавній інцидент, до тестування нових вагонів підійшли дуже ретельно. Щоб оцінити якість гальм, рейки були змазані маслом. Падаючий донизу вагон зупинявся вже за 4,16 метрів. Випробування пройшли вдало. І 2 травня 1929 року рух новою лінією фунікулера відновився. А у 1930 році він отримав назву «Підйом імені Іванова».

Буремні часи фунікулера

30-ті роки були непростими для Києва. Після знищення Михайлівського монастиря, були думки перенести підйомник в район Андріївської церкви. Його навіть зупинили у 1937 році. Однак кияни відстояли свій улюблений фунікулер і згодом він знову запрацював.

Після окупації Києва під час Другої світової війни фунікулер продовжував працювати. Він споживав дуже мало енергії. Точно відомо, що експлуатація підйомника почалась не пізніше, ніж 8 жовтня 1941 року. У травні 1942 року діяла комендантська година. Тож фунікулер працював лише до 20 годин. З квітня 1942 до березня 1943 року послугами цього транспорту скористалось близько 1,050 мільйонів людей.

Після звільнення Києва вагони відновили, відремонтували. І 27 листопада 1943 року фунікулер знов запрацював на повну потужність.

Капітальна реконструкція

У 1956 році почалась капітальна реконструкція фунікулера. Вона проходила в два етапи.

Спершу відбулась заміна рухомого складу. На Київському заводі електротранспорту під керівництвом Володимира Серьогіна збудували цільнометалеві вагони к-56. Вони мали каскадний кузов, автоматичні двері та м`які дивани всередині. У 1958 році кияни змогли особисто оцінити нові вагони.

 

У 1963 році почався другий етап. У машинному залі оновили обладнання, був перебудований фасад верхньої станції.

Реконструкція 1983 року

Вже через 20 років після останнього ремонту фунікулер знову закрили на реконструкцію. Причому об’єм проведених робіт був найбільший, починаючи з 1905 року. Підйомник майже повністю розібрали. Трасу очистили, нижню станцію та будівлі навколо неї знесли. Були замінені старі вагони на нові К-80.

 

 

Компанія «Київпроект» розробила ескізи нових павільйонів станцій.  Головний архітектор проекту Янош Віг так розповідав про будівництво нижньої станції: «Нижню станцію ми намагались гармонійно вписати в ансамбль Поштової площі. Вона повинна була стати частиною символу «річних воріт» столиці. В якості перекриттів були використані складні тонкостінні залізобетонні конструкції. Ступінчасті склепіння, повторюючи рельєф Володимирської гірки, розширяються подібно підзорній трубі…»

 

 

 

Три тижні після ремонту обкатувались нові вагони. Відновлений фунікулер відкрився 29 грудня 1984 року. З того часу він вже не змінював свій зовнішній вигляд.

А як щодо вартості проїзду?

Довгий час фунікулер був найдешевшим транспортом у Києві. З 1905 до 1961 року вартість проїзду становила 15 копійок.

Лише під час Другої світової війни, за послуги подйомника потрібно було платити спершу 20 копійок, а потім 30. У 1942 році проїзд вартував вже 40 копійок.

Після війни повернулась стара ціна. У 1961 році фунікулер коштував 2 копійки. Ціна не змінювалась протягом 25 років.

В незалежній Україні вартість проїзду спершу становила 1,5  грн. У 2015 році – 3 гривні. В 2017 році ціна зросла до 4 гривен. А з 14 липня 2018 року за проїзд на фунікулері потрібно платити 8 грн.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

інші статті автора

Фото з відкритих джерел