В кінці XIX на початку XX сторіччя в Києві працювала унікальна церква. Вона була присвячена Іоанну Златоусту, знаходилась на місці сучасної площі Перемоги. Та її особливість була в тому, що в якості будівельного матеріалу використали не звичне дерево, чи цеглу, а метал.
У 1731 році на вулиці Велика Житомирська був побудований невеликий дерев`яний приходський храм. Він був скромний і не міг конкурувати з такими величними київськими святинями, як Софійський, Михайлівський собори та Десятинна церква. Кількість прихожан постійно зменшувалась. Згідно зі згадками Миколи Лєскова у «Печерських антиках», дяку Золотоустівської церкви доводилось чи не силою заводити людей до свого приходу. Щоб урівняти парафії, у генеральному плані Києва 1854 року було передбачено перенесення церкви в Либідський район. Микола I схвалив план, почали шукати місце.
Згодом місцеві жителі попросили розмістити святиню на Євбазі, мовляв на ринковій Галицькій площі не вистачає культової споруди. Спершу вона повинна була бути з дерева.
Генерал-губернатор Безак переконав членів будівельного комітету у доцільності створення храму по оригінальній системі інженера Ніккельса. Її особливість полягала в тому, що головним будівельним матеріалом повинен був стати метал. Це був сміливий експеримент, і якби він був вдалим, то будівлі можна було б створювати на конвеєрі, набагато швидше та дешевше, ніж досі.
Чавуні частини церкви швидко відлили на заводі у Санкт-Петербурзі під керівництвом автора ідеї інженера Ніккельса. Вся конструкція важила 85 тон. У 1886 році розібраний залізний храм доставили до Києва.
Створення цілісної будівлі з складових елементів тривала три роки. Причому, складнощі почались ще перед початком робіт. Перш за все, сам інженер Ніккельс відмовлявся їхати до Києва, щоб контролювати будівництво. Роботи довірили архітектору Миколі Юргенсу. Той, в свою чергу, відмовлявся зводити церкву без автора технології. Почались тривалі переговори. Врешті-решт НІккельс погодився приїхати, але по дорозі захворів та помер.
Церкву довелось збирати без автора. Під час транспортування деякі деталі були пошкоджені, вони не співпадали один з одним. Крім того, зникли креслення будівлі. Не дивлячись на всі складнощі Микола Юргенс та Михайло Іконніков впорались з поставленим завданням.
16 серпня 1871 року церкву Іоанна Златоуста освятили.
Конструкція являла собою залізний каркас на який монтувались листи заліза, що утворювали стіни та дах будівлі. Центральний купол був виготовлений з того самого матеріалу. Бокові куполи, фронтони, капітелі та сходи були вилиті з чавуну, віконні рами – із кованого заліза. Для стійкості стіни зсередини були обкладені цеглою, а підлога в церкві була бетонна. Це був один із найменших храмів Києва. Він мав 28 метрів у ширину та 13 – у висоту.
Звісно про комфорт можна годі було мріяти. Літом у нагріту сонцем церкву неможливо було увійти. Взимку не допомагали навіть 4 пічки. Вентиляція була поганою, тож вже за кілька місяців стіни покрились пліснявою. Залізо, як будівельний матеріал, себе не виправдало.
Не дивлячись на всі ці незручності, святиня користувалась популярністю, її парафія була однією із найбільших у місті. Перш за все, це пов’язано з тим, що район Галицької площі був густозаселеним. Там знаходилось 376 будинків.
Саме в храмі святого Іоанна Златоуста був похрещений поет та художник Максиміліан Волошин.
Згодом навколо церкви поклали бруківку, приєднавши святиню до базарної площі. Після цього помолитись Богу часто стали заходити торгівці. Вони навіть зібрали у 1897 році 300 рублів для купівлі в Москві ікони Божої Матері і подарували її улюбленій церкві.
Проте через високу вологість храм почав іржавіти. Тоді було зібрано 4 тисячі рублів і проведено реконструкцію. Приміщення церкви трохи збільшили, дзвіниці покрили золотом, а зовнішні стіни пофарбували у світло-сірий колір.
Історія найменшого та найоригінальнішого храму Києва завершилась у 1934 році. У 1931 Наркомат освіти визнав церкву як таку, що не має історичного значення, а згодом її закрили та знищили. Приводом для руйнування святині стала реконструкція трамвайних шляхів.
Після війни на місці колишнього залізного храму побудували цирк. А пам’ять про нього залишилась лише у назві Золотоустівської вулиці, що йде від площі Перемоги.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
Українські традиції завжди супроводжувалися їжею, котра часто опинялася в центрі обрядів і традицій. От, приміром,…
Цього тижня, 10-15 лютого, у столиці запланували традиційні продуктові ярмарки. Про це інформує Департамент промисловості та розвитку…
США вперше поставлять зріджений природний газ до України через так званий Вертикальний коридор. Про це…
Головна редакторка культурного відділу британського видання The Guardian Шарлотта Гіґґінс написала книгу під назвою Ukrainian Lessons («Уроки української»), присвячену…
Європейські посадовці з питань безпеки вважають, що два російські космічні апарати «Луч-1» і «Луч-2» перехоплювали…
Міністерство культури передало у безоплатне користування монастирській громаді Православної церкви України (ПЦУ) два корпуси на…