Історія велосипедного руху Києва: від диявольського транспорту до загального визнання

Велосипед це весело, корисно і модно. Він став не лише способом цікаво провести дозвілля, але й повноцінною частиною буденного життя. Проте трохи більше ста років назад велосипед в Києві був чимось вельми ексцентричним. Давайте згадаємо історію вело руху в Києві.

Велосипед з`явився більш ніж 2 сотні років тому, у 1817 році. Щоправда, тоді він мав дещо інший вигляд. Ніяких амортизаторів,пневматичних шин – велосипед навіть називали «костотрясами». Дійсно, їздити на дорогах, викладених бруківкою на транспорті з дерев`яними колесами – досить сумнівне задоволення. Тим не менш, велосипед швидко став популярним. І вже у 1869 році він з`явився в Києві.

Велосипедисти викликали справжній ажіотаж. Їх навіть вважали слугами нечистого, оскільки випадкові перехожі не могли зрозуміти, як людина може швидко їхати на пристрої з двома колесами.

Отже, велосипедистів не зустріли з розкритими обіймами на вулицях дореволюційного Києва. Протягом довгого часу було заборонено на законодавчому рівні їздити на ровері в межах міста. Лише у 1888 році з`явився указ, що дозволяв їздити на велосипеді. Щоправда, це не означало свободу руху, оскільки дозвіл стосувався лише однієї з алей Маріїнського парку.

Варто зазначити, що велосипед – це була розвага для багатіїв. Вони мали змогу не лише придбати новомодний вид транспорту, але й заплатити штраф, коли їх ловили на порушенні правил.

Одного разу, десь в 1890 році київський дворянин Павлович-Войтський вирішив покататись на своєму велосипеді. Але чоловік не обмежував себе алеєю в парку. Він виїхав на бульвар. Двірник помітив правопорушника на зупинив його. Павлович-Войтський обурився та прогнав двірника. Справу передали до суду. І тут виявилось, що хоча заборона й існувала, проте в правилах, що видала Міська Дума, щодо нього не було чітко прописаного пункту. В результаті любителя вело прогулянок відпустили. А ще через рік зняли саму заборону їздити вулицями міста.

У 1893 році велосипед став доступним для жінок. Саме тоді вони отримали дозвіл користуватись цим видом транспорту, правда, якщо мали при собі письмовий документ, виданий канцелярією губернатора.

По-справжньому популяризували велосипед не окремі бунтарі, а вчителі Печерської гімназії. Вони швидко оцінили його зручність. Завдяки велосипеду вчителі мали змогу до пізньої осені мешкати у передмісті, і швидко добиратись на роботу. З`явилось «Товариство київських велосипедистів-любителів».

А у 1894 році киянин  Фалер здійснив велопробіг Київ-Париж.

У 1899 році Міська Дума нарешті вирішила не боротись з вело рухом Києва, натомість видала перші дорожні правила для прихильників двоколісного транспорту. Зокрема там зазначалось, що користуватись велосипедом можна лише в одязі, що закриває ноги та руки. Не можна було влаштовувати спонтанні перегони та переміщатись по вулицям без дзвоника. Вночі потрібно було освітлювати собі шлях ліхтарем. Якщо велосипедист зустрічав хресну ходу, він повинен був зупинитись і далі йти пішки. Велосипедисти юдейського віросповідання по суботам взагалі не мали права їздити. До речі, правила дорожнього руху для автомобілістів ще не були затверджені.

Придбати велосипед можна було в дух магазинах: на Бессарабській площі у Ернста Токлера та навпроти парка «Шато де Флер» у Фальберга.

У 1912 році безпеку в місті почали забезпечувати патрульні на велосипедах.

А вже у серпні 1913 року на першій Спортивній олімпіаді в Києві був проведений перший вело мотоциклетний пробіг. В ньому взяло участь 15 велосипедистів, до фінішу дістались лише 6.

Сьогодні велосипедний рух в Києві невпинно розвивається. Звісно, місто ще не має розгалуженої та зручної велосипедної інфраструктури, однак поступово все змінюється. Розвитком київського вело руху опікується Громадська організація «Асоціація велосипедистів Києва».

З 2004 року щорічно проводиться акція «Велосипедом на роботу». Також започатковане нове свято Всеукраїнський Велодень. Він проводиться останньої суботи травня. Також наприкінці серпня всі бажаючі можуть прийняти участь в змаганнях «Київська сотка».

Автор: Марина Пєтушкова

Для ІНФОЛАЙФ

Інші статті автора