Важка історія занедбаного лицарського замку під охороною в сердці Києва

Палац за адресою вул. Ярославів Вал, 1 має багато назв. Цю будівлю називають будинком барона Штейнгеля, Синьої Бороди, домом табачного короля Сальве, лицарським замком та будинком Підгорського.

Насправді до барона Штейнгеля та лицарів ця будівля відношення немає.

В 1850 році ділянку землі на розі вулиці Ярославів Вал придбав генерал-лейтенант Тарас Каліта. Він у свій час командував артилерією в Київському військовому окрузі. Військовий побудував для своєї родини невеличкий будинок з каменю на 2 поверхи. Ця будівля збереглась, зараз вона має адресу вул. Лисенка,2.

В 1861 році генерал помер, його удова мешкала в будинку ще три десятиліття до своєї смерті. А в 1892 році цю ділянку землі разом з будинком у дітей померлої придбав багатий шляхтич Михайло Підгорський. Він був підприємцем, магнатом, успішно займався сільським господарством та володів великою кількістю земель в Київській та Волинській губерніях. В 1896-1898 році саме на його замовлення архітектор Микола Добачевський побудував замок на Яр. Валу. До речі цей архітектор брав участь в будівництві Панамського каналу. Будинок вийшов досить незвичним. Увагу привертала в’їзна арка, демонічні статуї, що підтримують балкон та привітне Salve при вході. Інтер’єри проектував Роберт Фрідріх-Мельцер. Послугами цього дизайнера в основному користувались царі та імператори для облаштування палаців.

Проте Підгорському недовго довелось володіти своїм романтичним замком. В 1899 році він помер в Берліні. Маєтком спершу володіла мати Августина Підгорська, а згодом брат Леон.

В 1910 році дворянин Карл Ярошинський скуповував всі ділянки по Театральній вулиці. І серед них був будинок за адресою вул. Ярославів Вал,1. В цей час будинок був звичайним, прибутковим. Квартири здавались в оренду. На кожному поверсі була одна квартира на 10-15 кімнат. Причому стіни були прикрашені вишуканою ліпниною, стояли каміни, які збереглись донині.

У квартирах були кахельні печі із фабрики І. Анджейовського. В сторону двору виходили приміщення для прислуги. То були кімнатки з невисокими стелями та маленькими віконечками. Вони мали окремі сходи, якими прислуга заносила продукти, дрова для опалення, виносили сміття та золу. З цього поверху будинок має 7 поверхів.

 

На першому поверсі маєтку знаходилась перукарня під назвою «Парикмахер Антоній».

А на першому поверсі самого замку всі кияни та гості міста могли поласувати солодощами. Там працювало кафе-кондитерська «У Золотих воріт». В 1912 році в тому ж приміщення розмістився кінотеатр «Унікат», яким управляв чех Йозеф Петраш. Останнім володарем будинку був Лев Бродський. Він володів ним у 1916-1917 роках.

До речі, будинок Підгорського зіграв важливу роль в становленні Чехословацької республіки. Річ у тім, що здавна в Києві булла велика громада чехів та словаків. В період першої світової війни, представники спільноти брали участь у формуванні бойової дружини, що воювала на стороні російської армії. В неї зараховували й військовополонених чехів та словаків. Штаб-квартирою чеського руху та Чеського Комітету в Києві був готель «Прага» на Володимирській, 36. Зовсім близько від будинку на вулиці Ярославів Вал,1. В кафе-кондитерській часто бували чехи, крім того, що кінотеатр поряд теж тримав їх співвітчизник. В будинку працювали різноманітні комісії чехів та словаків, в тому числі й по справах військовополонених. В 1917 році в частині приміщень відкрився філіал Чехословацької Народної Ради на Русі (Одбочка). Її керівником був обраний професор Томаш Масарик. Він регулярно бував у будинку. У грудні 1917 року там проходило пленарне засідання «Одбочки», навіть є фото всіх учасників у дворі замку.

Пізніше Томаш Масарик став президентом Чехословаччини.
В 1918 році приміщення в будинку винаймало Перше єврейське споживче товариство, яке в підвалі тримало пекарню. Також там розміщувалась редакція газети «Наша думка».
В 1919 році будинок Підгорського був націоналізований. З двадцятих років минулого століття там були комунальні квартири. Нові мешканці будинку принесли своє бачення зручного помешкання. Там звичайна лампочка Ілліча булла прикріплена до стелі зі старовинною ліпниною, а поряд з помпезним каміном стояли типові радянські меблі.

Будинку пощастило пережити радикальну реконструкцію Києва 1930-х років, та бомбардування міста в роки другої світової війни.
В 1986 році будинок отримав статус пам’ятника архітектури. Дошка з часів УРСР висить на ньому і досі. У 80-тих роках там розміщувалось Київське бюро мандрівок та екскурсій. Саме звідти київські гіди отримували путівки на роботу. В 1990-х роках в замку знаходився відділ архітектурної кераміки при Софійському заповіднику.
На початку 2000-х років людей з комунальних квартир почали відселяти. Це був довгий процес, який супроводжувався відключеннями води, електрики та опалення. Після того, як останній мешканець покупив будинок, його придбав колишній депутат Київради Олександр Лойфенфельд. Спершу він планував робити реконструкцію, проте ці плани не були реалізовані.

У 2013 році чільний президент Чехії Мілош Земан запропонував українському уряду частково погасити державний борг України (який виник в ході будівництва української газотранспортної системи при участі чехословацьких підприємств), шляхом передачі будинку Підгорського у власність посольства Чехії. Проте через те, що будинок знаходився в приватній власності, пропозиція не була прийнята.
Нині будинок стоїть занедбаний, проте під охороною. Лише в галереї на першому поверсі на постійній основі проходить виставка ікон з Афона.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

інші статті автора