Що треба знати про орден Білого Орла

Орден Білого орла, знак, 1921–1939. Республіка Польща. 
Експозиція Таллінського музею лицарських орденів

За 12 років, у 1807-му орден Білого Орла відроджується, як нагорода Варшавського герцогства; щоправда, вже у 1815 році це державне утворення стає частиною Російської імперії, і після придушення польського повстання у 1831 році імператор Микола І вводить орден в систему російських нагород. Першими його кавалерами стали виконавці придушення: генерали Іван Паскевич, Іван Вітт та Петро Пален. Дизайн ордену змінили: тепер білий орел розміщався на грудях чорного двоголового орла. До падіння Російської імперії ним встигли нагородити багато різних діячів – наприклад, адмірала Павла Нахімова, поета Олександра Пушкіна, художника Івана Айвазовського, хіміка Дмитра Менделєєва.

За результатами Першої світової війни, Польща відновлює незалежну державу. Польський Сейм у 1921 році робить орден Білого Орла вищою відзнакою Польщі, з новим девізом: замість «За Віру, Короля/Царя і Закон» – «За Вітчизну і Народ». Між двома світовими війнами цим орденом відзначили близько сотні кавалерів, переважно очільників держав та урядів. Зокрема, Беніто Муссоліні та Міклоша Горті, які згодом стали союзниками Гітлера; або архітекторів Версальського порядку Томаша Масарика та Вудро Вільсона. На цей період припадає перше та єдине до 2026 року відкликання нагороди. Колишній очільник польського уряду Вінцентій Вітос, один з перших кавалерів відновленого ордену, у 1930-х потрапив у хвилю репресій режиму санації Пілсудського. Він отримав покарання: півтора роки ув’язнення та позбавлення ордену Білого Орла. Та вже в 1939-му Вітоса відновили у правах на орден (щоправда, це зробив уряд у вигнанні вже після початку війни і фактично після того, як держава, яка позбавила Вітоса нагороди, перестала існувати).

Як державна нагорода уряду в екзилі (між 1940 і 1990 він базувався в Лондоні) орден продовжив існування як інституція, хоч відзнаку і не вручали. Польський дослідник Кшиштоф Філіпов зазначає, що існували плани нагородити орденом Білого Орла Сталіна, щоб задобрити радянського тирана, але реалізувати їх не вдалося.

Паралельно, в соціалістичній Польській Народній Республіці білий орел залишився на державному гербу, однак відлетів з нагородної системи – там вищу ланку зайняв новостворений орден Будівничих Народної Польщі.

Орден Білого Орла відновили у 1992 році, коли Польща змогла вирватися з соціалістичного табору. Творці нової системи відзнак намагалася врівноважено представити різні етапи державності, тому в систему потрапив орден Відродження Польщі, заснований Юзефом Пілсудським, та орден Заслуги перед Республікою Польща як нагорода з ПНР. Орден Білого Орла як найстаріша нагорода очолив систему державних відзнак. Першими кавалерами поновленої нагороди стали Папа Римський Іван-Павло ІІ (поляк за походженням, що відіграв важливу роль у падінні комунізму в Польщі), король Швеції Карл XVI Густав (Швеція стала одним із перших західних партнерів нової Польщі) та лідер “Солідарності” і тоді вже президент Лех Валенса. Важливо розуміти, що всі польські президенти за статутом автоматично стають кавалерами ордена Білого Орла.

Фалеристичні конфлікти

Власне, в сучасній Польщі орден Білого Орла отримали близько 50 людей. Єдиний, хто відмовився від цієї нагороди, був публіцист Єжи Ґедройць – активний критик наростаючої в польському суспільстві клерикалізації та націоналізму й автор доктрини, за якою незалежність Польщі неможлива без незалежних України, Литви, Білорусі. До слова, від української нагороди він також відмовився, але прийняв литовську (орден Гедиміна).

Повертаючи орден Білого Орла Навроцькому, Володимир Зеленський зауважив, що Польща не відкликала орден в Катерини Другої чи Муссоліні. На це Канцелярія Навроцького відповіла, що Польща не позбавляє нагороди посмертно. Утім варто зауважити, що в 1990-му Польща посмертно відкликала орден в Леоніда Брежнєва – воєнну відзнаку Virtuti Militari. Але також варто відзначити, що Катерина ІІ, Муссоліні і Зеленський отримали різні версії ордену Білого Орла, який існував у різних державах, і офіційний сайт Президента Польщі не веде тяглості нагороди від часів Августа ІІ Сильного, а стартує саме від 1992 року, коли орден був відновлений у сучасній Польщі.

Загалом історія знає сотні прикладів, коли від високих нагород відмовлялися через політичну незгоду чи коли їх позбавляли через політичні зміни. Можна згадати французький орден Почесного Легіону: від номінації на нього в різні часи відмовилися Жорж Санд, Жан-Поль Сартр, Гектор Берліоз, П’єр Кюрі, Моріс Равель, Сімона де Бовуар; а позбавили – панамського диктатора Мануеля Норьєгу (відмивання грошей), модельєра Джона Гальяно (расистські образи), велогонщика Ленса Армстронга (допінг), продюсера Гарві Вайнштейна (сексуальні злочини). До речі, українського диктатора-вигнанця Віктора Януковича не позбавили Великого хреста Ордену Почесного Легіону.

Були і більш масштабні фалеристичні війні. Наприклад, між Францією та Італією через Єгипет. У грудні 2020-го президент Франції Еммануель Макрон нагородив Великим хрестом Ордену Почесного Легіону єгипетського президента Абделя Фаттаха Ас-Сісі. Це обурило італійську спільноту, адже у 2016 році в Єгипті був закатований та вбитий італійський науковець Джуліо Реджені. На думку італійської прокуратури та низки незалежних правозахисних організації, це вбивство вчинили агенти єгипетських спецслужб. Звісно, режим Ас-Сісі не сприяв слідству і не видавав підозрюваних. Певний час між офіційним Римом та Каїром були дуже натягнуті відносини. Макрон знав про цю проблему, однак торгівля зброєю з єгипетським диктатором була важливою складовою впливу на Магріб, тому нагородження відбулось, хоча в закритому форматі і без преси. На знак протесту, низка італійських кавалерів ордену Почесного Легіону відмовились від власних нагород. Цей флешмоб запустив італійський журналіст та колишній євродепутат Коррадо Ауджіас. Слідуючи за ним, ордени повернули ексмер Болоньї Серджіо Коффераті, журналістка Лучана Кастеллі, композиторка Джованна Маріні, економістка та ексміністерка культури Джованна Меландрі.

Фалеристичний вимір польсько-українського конфлікту активізувала саме Польща; коли президент Навроцький оголосив про можливість позбавлення Зеленського ордену Білого Орла, цей рух підтримав польський дипломат та колишній Посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцький: він публічно відмовився від українського ордену “За заслуги” ІІ ступеня. Згодом, вже у відповідь на фактичне позбавлення, від польських нагород почали відмовлятися українські політики та дипломати різного рівня – від керівника ГУР Кирила Буданова та очільника МЗС Андрія Сибіги до експрем’єра Володимира Гройсмана та ексдепутата Євгена Червоненка.

Від ордену відмовилися і всі нині живі президенти незалежної України: Леонід Кучма, Віктор Ющенко і Петро Порошенко. Варто згадати, що в 2010 році у Польщі були окремі ініціативи щодо позбавлення Ющенка Білого Орла (після присвоєння звання Героя України Степану Бандері), а в 2015-му – Порошенка (після визнання діячів ОУН та УПА борцями за незалежність України). Та в обидвох випадках все зупинилося на рівні низових розмов.

Камо грядеши

В Україні і раніше вже були підрозділи, названі на честь діячів УПА (наприклад, Ступницького), а перша суто воєнна нагорода України – Хрест Бойових Заслуг – створений на основі Хреста Бойової Заслуги УПА. Однак досі це не викликало такої реакції з боку польського уряду. Нині суспільство Польщі поляризоване цією реакцією: у польському сегменті соцмереж велика частина дякує Каролю Навроцькому, але є й інша, що посипає голову попелом через його діяння. Крім того, польський ексдепутат Пйотр Фоглер на знак солідарності з українцями повернув Навроцькому Золотий Хрест Заслуги. Польські інтелектуали (зокрема режисерка Агнешка Голланд, воєнний репортер Міхал Пшеладський, політикиня Ружа Тун) виступили з ініціативою створення громадянського Ордену Майбутнього, першим кавалером якого планують зробити саме Володимира Зеленського.

Очевидно, державні і альтернативні нагороди дедалі більше виходять за межі простого відзначення заслуг і стають інструментом символічної політики. Ситуативне рішення Навроцького – це насамперед внутрішньопольська популістська гра. Ще три роки тому, очолюючи Інститут національної пам’яті, він публічно заявляв, що поляки не мають права вказувати українцям, кого вшановувати. Прийшовши до влади, він змінив позицію – і отримав бажані заголовки у медіа. Польсько-українська суперечка навколо ордену Білого Орла відбувається в найгірший можливий момент: обидві країни залишаються стратегічними партнерами у протистоянні з Росією, і від ворожнечі між ними виграє лише Москва. Та Україні варто пам’ятати: частина польського суспільства відмовляється ототожнювати себе з рішенням свого президента.

АВТОР