Лютеранська вулиця знаходиться в центрі Києва. І таку назву вулиця отримала завдяки першій та єдиній в місті лютеранській кірсі.
Коли ж лютерани з’явились в Києві, і який був їх вплив на це місто? В основному лютерани приїздили з Германії. І перші німецькі колоністи з’явились ще в середині 18 століття. Один з засновників лютерансько-германської спільноти Георг-Франц Бунге навіть заснував на Подолі велику аптеку. До речі, вона працює і досі, зараз там музей.
Бунге мав велику родину, 8 синів та 4 доньки. І для дітей він запросив саксонця Христофора Лебрехта Граля. Навколо родини фармацевтів почала формуватись лютеранська спільнота, і вже 5 серпня 1767 року в будинку Бунге саксонець Граль провів перше богослужіння. Цю дату можна вважати початком історію лютеран у Києві.
Поступово кількість прихильників цього віросповідання в місті збільшувалась. Деякі мешкали на Подолі, багатші – на Печерську. У 1787 році в Києві провела зиму імператриця Катерина II. Під час свого візиту вона виділила пастору Гралю та його послідовникам щорічне утримання в 300 карбованців.
Скоро лютеранам стало тісно в стінах будинку Бунге. І у 1795 році була побудована невелика дерев’яна кірха імені святої Катерини.
А вже з 1800 року спільнота забезпечувалась коштом щорічних добровільних внесків. А згідно з переписом 1811 року, в спільноті налічувалося 318 осіб у 138 родинах.
Подільська історія лютеран закінчилась у тому ж 1811 році. Під час спустошливої пожежі, де згорів майже весь Поділ, була знищена і кірха.
Потрібно було будувати новий храм. В той час більшість лютеран переїхало на Печерськ. Тож саме цей район було обрано для будівництва.
25 червня 1812 року була закладена нова церква з дерева на кам’яному фундаменті та будинок пастора. Кошти на це дали особисто церковні старости Еммануїл Бергер, Генріх Цитен та Юст Карле. Після закінчення війни з Наполеоном, вдалось придбати до кірхи орган.
В книзі «Опис Києва» Н. Закревського так було описано кірху: «Всередині кірха була обтинькована та побілена, вхідні двері знаходились з південної сторони і біля них стояв орган. На східній стіні висіло зображення апостола Павла, на протилежній – портрет Мартіна Лютера».
У 1835 році між церквою та пасторським домом проклали круту вулицю, що спускалась до Хрещатика. Вона отримала назву «Лютеранська».
Між тим лютерани завойовували положення в місті. Представники цієї спільноти викладали в університеті, займали державні посади, проектували будинки, займались бізнесом та благодійністю.
У 1850-х роках до міста приїхав архітектор Іван Штром. Він також сповідував лютеранство. Представники київської спільноти попрохали його створити проект нової кам’яної кірхи. Той погодився та безкоштовно розробив креслення нового храму. Ескізи внутрішнього оздоблення теж безкоштовно створив архітектор Павло Шлейфер (він проектував будівлю Другої київської гімназії на бульварі Шевченко).
Будівництво храму в стилінеоготики почалось 19 липня 1855 року. А через два роки храм проводив перші богослужіння. Згодом київський купець 1 гільдії Кельн придбав для кірхи орган, та на кошти спільноти була придбана срібна ікона «Явлення Спасителя апостолу Фомі».
При храмі було відкрито гурток співів та лютеранська школа ім. святого Мартіна. Причому в одній частині приміщення навчали дівчат, а в іншій – хлопців.
Однак розмірене життя лютеранської спільноти завершилось після більшовицької окупації Києва. Переслідували навіть православних священників, лютеранським пастирям просто не дозволяли працювати. Останній з них, Йоган Герінг був заарештований у 1937 році. Його проговорили до смертної кари, пізніше цей вирок замінили на 10-річне заслання до Карелії. Там священник осліп та помер від голоду. У 1938 лютеранську спільноту заборонили, храм – націоналізували.
Але не зруйнували. В приміщенні кірхи спершу був клуб, потім склад. Причому, достеменно відомо, що там зберігали і легкозаймисті речовини. Під час Другої світової війни був зруйнований дім пастора.
У післявоєнний час, з 1973 року в приміщенні церкви розмістилась Дирекція Музею народної архітектури та побуту. З продуманого, створеного Шлейфером внутрішнього оздоблення за цей час не лишилось нічого. Інтер’єр був вщент зруйнований.
Ситуація змінилась вже у незалежній Україні. У 1990 році знов відновилась спільнота лютеран. Через 8 років повернулась до своїх прихожан кірха. Два роки будівлю реконструювали, і у 2000 році почали проводити служби.
В часи Революції Гідності в кірсі допомагали пораненим.
А зараз там проводяться служби, виставки, концерти. Лютеранська Кірха знову радо стрічає прихожан.
Автор: Марина Пєтушкова
Для ІНФОЛАЙФ
