Пам’ятник Володимиру Великому – це найстаріша скульптура Києва, що збереглась практично в автентичному вигляді. Він знаходиться на тому самому місці, де за легендами у 988 році князь Володимир похрестив киян.
На початку XIX сторіччя на місці Володимирської гірки були виноградники багатого Михайлівського монастиря. Однак ця місцина була вельми небезпечною. Дніпро, не скутий ГЕС, щороку розливався. Під водою опинявся не лише Труханів острів, але й береги. В результаті ґрунт осідав, існувала загроза зсувів землі.
Володимирський узвіз нещодавно був покритий бруківкою. А регулярні зсуви нівелювали дорогі роботи з благоустрою. Тож місцева влада прийняла рішення укріпити тоді ще Олександрівську гірку та облаштувати там парк. На облаштованій нижній терасі планували встановити капличку, чи альтанку, що б нагадували містянам про Хрещення Русі.
Пізніше вирішили створити пам’ятник князю Володимиру. Микола I дав свою згоду. Однак був проти київський митрополит Філарет. Він вважав, що скульптура Володимиру буде в певному роді ідолом. А це віщунство. Філарет відступив, коли отримав згоду на будівництво Володимирського собору.
У 1833 році до імператорської академії мистецтв з Києва надійшов лист, де від імені київського генерал-губернатора було висловлене прохання створити скульптуру хрестителя Русі.
Було запропоновано декілька проектів. Скульптор Василь Демут-Малиновський запропонував встановити гіпсову статую на мідному монументі. П’єдестал повинен був мати вигляд скелі з фонтанами по боках.
Проект, який запропонував дослідник життя князя М. Шурупов передбачав створення складної скульптурної композиції. Князь Володимир повинен був стояти на мушлі, яку тримають 4 євангелісти. Навколо мушлі повинні були бути символічні зображення Росії. Один з янголів попирав ногами жінку з ідолом.
Микола Паменов розробив більш стриманий проект. Його Володимир Великий був спокійний, робив крок уперед. В одній руці у нього меч, в іншій – хрест. Навколо підніжжя були розташовані 7 янголів.
Вибір пав на Олександра Тона. Проект-переможець був таким. П’єдестал мав вигляд 8-ми кутної каплиці, на ній стояв Володимир Великий в повний ріст, знизу – 4 євангелісти. Деякий час точились суперечки стосовно того, який хрест повинен Володимир тримати в руці: нахилений, чи рівний, 8-ми кінцевий, чи латинський. Вирішено було дати в руки князю рівний латинський хрест.
Остаточний проект суміщав в собі п’єдестал Олександра Тона та фігуру Василя Демута-Малиновського.
У 1841 році почались будівельні роботи на Володимирській гірці. А вже у 1847 в Санкт-Петербурзі у майстерні Петра Клодта він власноруч відлив мідний пам’ятник. Постамент у 1853 році відлили в Калузі.
Клодт контролював транспортування деталей скульптури до Києва. Їх везли на возах, запряжених шістьма конями. Дорога не була простою. Частина людей з супроводу втекла, тож скульптор самотужки охороняв фігуру Володимира. Але частина деталей в дорозі все ж зникла.
В результаті пам’ятник стоїть на постаменті висотою 16 метрів, на одній зі сторін якого встановлений барельєф «Хрещення народу руського». Фігура князя у висоту сягає 4,4 метра. Володимир Великий зображений в плащі, в правій руці він тримає великий хрест, в лівій – шапку.
Пам’ятник був урочисто відкритий 28 вересня 1853 року.
Навколо облаштували парк з алеями, оглядовими майданчиками, терасами, лавками, альтанками. Згодом в парку встановили одну з Кокорівських альтанок.
Наприкінці XIX сторіччя було здійснено декілька спроб зробити похмурий пам’ятник більш яскравим. Постамент малювали в білий колір, встановлювали ілюмінацію з допомогою газових горілок. А у 1895 році київський підприємець Семен Могильовцев пожертвував кошти на організацію електричного підсвічування хреста.
Михайло Булгаков у романі «Біла гвардія» так описував пам’ятник:
«…сверкал электрический белый крест в руках громаднейшего Владимира на Владимирской горке, и был он виден далеко, и часто летом, в черной мгле, в путаных заводях и изгибах старика-реки, из ивняка, лодки видели его и находили по его свету водяной путь в Город, к его пристаням. Зимой крест сиял в черной гуще небес и холодно и спокойно царил над темными пологими далями московского берега, от которого были перекинуты два громадных моста…»
Пам’ятнику вдалось вціліти під час більшовицької окупації Києва. Він пережив і Другу світову війну. Існує декілька легенд, пов’язаних з ним. Кажуть, що Володимир стоїть на могутньому підземному колодязі, і якщо його знести, вода затопить місто. Інша легенда розповідає, що під постаментом заховані церковні скарби. Ходили чутки про те, що скульптори належали до масонської ложі і розмістили на постаменті масонські символи.
До речі, навколо постаменту немає жодного місця, звідки можна було б роздивитись обличчя князя без спеціальної оптичної техніки.
Володимир Великий вже більш ніж 160 років височіє над Дніпром, розганяючи своїм хрестом темряву.
Автор: Марина Пєтушкова
для ІНФОЛАЙФ
