All for Joomla All for Webmasters

Сторічна історія Національного академічного драматичного театру ім. Франка

Якщо звернути із галасливого Хрещатика, піднятись старовинною вулицею Городецького, то ви потрапите на затишну площу ім. Івана Франка. Там багато цікавого. Є терменівський фонтан, пам’ятники Івану Франку, акторам Миколі Яковченко і Гнату Юрі. Проте головна окраса площі – це Національний академічний драматичний театр ім. Франка.

Театр Соловцова
Театр Соловцова

Вік храму театрального мистецтва налічує 120 років. За цей час він пережив неодноразову зміну влади, декілька перебудов, міняв назву. Проте ніколи не зраджував своєму призначенню.
В середині XIX сторіччя на місці площі ім. Франка був став. Це був домашня водойма професора медицини Федора Мерінга. Його володіння займали площу від Хрещатика до Банкової. Лікар прямо в центрі міста мав затишний садок зі ставом. Зимою вода замерзала і там влаштовувався каток для містян. Після смерті Мерінга його нащадки продали маєток під забудову.

Ставок Мерінга
Ставок Мерінга

Ставок засипали землею, там за планом повинна була бути площа. А поряд з’явився театр. Річ у тому, що в кінці XIX століття в Києві згорів міський театр. Було заплановано будівництво нового театрального приміщення. Ще на початку робіт про оренду домовилась антрепренер Київської опери Пальміра Сєтова. Проте, про майбутній театр дізнався керівник російського драматичного театру Микола Соловцов. Оцінивши всі за і проти, він заплатив Сєтовій і згодом на всю країну став відомим «Театр Соловцова».

Микола Соловцов
Микола Соловцов

Будівництво просувалось важко. Ставок давав про себе знати, регулярно підтоплюючи підвальні приміщення. Лише після розробки складної системи дренажних свердловин вдалось приборкати підземні води. Нарешті в 1898 році підрядник Лев Гінзбург здав будівлю замовникам.
Проект театру розробив інженер Георгій Шлейфер, роботами керував архітектор Едуард Брадтман. Фасад театру був виконаний в стилі «неогрек». На краях верхнього парапету були встановлені античні триноги. В центрі був напис «Драма. Опера. Комедія». Справа і зліва були виступи для сходів. Причому у кожного був свій вхід, куди йшли глядачі з недорогими квитками. Там же розмістили скульптури лебедів з лірами.
Для тих, хто купував квитки у партер, ложі або бельетаж був призначений парадний передній вхід. Глядачі потрапляли спершу у фойє.


Глядацька зала нараховувала 430 місць в партері, 183 в амфітеатрі та на балконах, 300 на галереї та 60 лож. До речі, одна з них була віддана в довічне користування інженеру 
Шлейферу. Увагу глядачів привертав щедро оздоблена стеля. Плафон зали зображає віяло і ділиться за допомогою вишуканої ліпнини на три частини. Найбільша середня частина зображала Аполлона в оточенні муз, в правій частині геній, що вінчає поета, а в лівій – сатир, що грає танцюристам.Він теж був оформлений в грецькому стилі. На подузі знаходились зображення Нептуна, Флори, Юпітера і Діани. А невеличкі медальйони на стінах були прикрашені картинками з молодими сатирами. З фойє можна було потрапити в буфет та чайну залу. Причому з буфету був вхід в кімнату для куріння, а з чайної зали – в жіночу вбиральню.

Театр Соловцова
Відомі постановки театру «Смерть Іоанна Грозного», «Цар Борис» Олексія Толстого, «Ревізор» Миколи Гоголя, «Зимова казка» Шекспіра, «Дядя Ваня», «Три сестри», «Чайка». Актори театру часто наймали житло в будинку Майкапар.
В 1902 році театр купив Лев Бродський. З того часу антрепренери «Соловцова» платили йому оренду. В 1918 році підприємець готувався до виїзду закордон і продав будівлю. Новими власниками стали Голубчик, Грінберг та брати Мандельцвайги.

Театр Соловцова

Проте це була невдала для покупців угода. Через півроку радянська влада націоналізувала всі театри. Декілька років на театральній сцені виступали різні колективи. А з 1926 року будинок належить українському драматичному театру ім. Івана Франко.
З часом змінився фасад театру. В середині 20-х років зникли триноги та лебеді. А в 1957 році було вирішено провести реконструкцію будівлі. З планом повинен був бути один загальний вхід для всіх глядачів, з’явитись декілька додаткових підсобних приміщень. Архітектор Віктор Колчинський пропонував зберегти ліпнину фасаду, проте тоді діяла політика знищення «архітектурних надлишків». Тому прибрали більшу частину ліпнину навіть зі старої частини театру. Таким скромним ззовні будинок стоїть дотепер.

Театр Соловцова
Проте завішаний банерами, стриманий фасад не заважає магічному театральному дійству, що відбувається всередині. Театр ім. Франка першим відкрив для української сцени п’єси: “Затоплений дзвін” Г.Гауптмана, “Велетні ночі”, “Примари”, “Росмерсгольм” Г. Ібсена, “Цар Едіп”, “Антігону” Софокла, “Сон літньої ночі”, “Дванадцята ніч”, “Багато галасу даремно”, “Король Лір”, “Макбет” У. Шекспіра, “Дон Карлос” Ф. Шіллера, “Лікар з примусу”, “Манірниці”, “Міщанин-шляхтич” Ж.-Б. Мольєра, “Борис Годунов” О. Пушкіна, “Дядечків сон” Ф. Достоєвського, “Вишневий сад”, “Дядя Ваня” А. Чехова.

Пам`ятник Миколі Яковченко
Пам`ятник Миколі Яковченко

Однією з генеральних ліній репертуару була й лишається робота над національною класикою, творами: Т. Шевченка – “Гайдамаки”, Лесі Українки – “Лісова пісня” та “Камінний господар”, “Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник”, “Енеїда” – засновника української сучасної літератури І. Котляревського. Тут були здійснені постановки п’єс корифеїв українського професійного театру ХІХ століття – М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого.
Візитною карткою театру є п’єса «Украдене щастя» Івана Франка. Прем’єра відбулась в 1940 році у постановці Гната Юри.

Пам`ятник Гнату Юра
Пам`ятник Гнату Юра

В театрі грали такі видатні актори як Богдан Ступка, Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв.
Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця.

Глядацька зала театру
Глядацька зала театру

Сьогоднішні вистави театру представляють режисери: Петро Ільченко, Дмитро Чирипюк, Андрій Приходько, Юрій Одинокий.
В останні роки створено «театр у фойє», знайдений старий розпис бар’єрів ярусів, який частково відновлений.
Історія театру нараховує 120 років, проте, на щастя, вона ще продовжується.

Автор: Марина Пєтушкова 

для ІНФОЛАЙФ

інші статті автора

Присылайте нам интересные фотографии, происшествия, дтп, афиши, проблемы с ЖКХ, а так же рекламные предложения на почту: kievinform.com@gmail.com Сделаем наш город лучше вместе!
Top